– Владики, – відповів Засмужний.
Співрозмовник розкрив командирську сумку, підсвітив собі.
– Ні! – заперечив.
– Тоді Мартини, – спокійно відповів Михайло. – У нього дві назви.
Супутник ще раз підсвітив.
– Поїхали далі! Швидше. Скоро світати буде!
Вершники пришпорили коней. Коли проїжджали наступне село Казумин, невідомі вже не перевіряли Засмужного, а невдовзі він повідомив:
– Любеля! – І показав на темні силуети хат попереду.
І зупинився. Зупинилися й інші. Старший довго прислухався до ночі, але тишу не переривав навіть гавкіт собак.
– Когось тут знаєш? – запитав супутник Михайла.
– Знаю.
– Веди. Скажеш, щоб показав дорогу далі.
Ця обставина засмутила Михайла. Йому дуже не хотілося втягувати когось іншого у цю справу, але іншого виходу не було.
Вирішив потурбувати свого знайомого Микиту Валька, у якого і мав намір зупинитися. Благо, його хата стояла друга від краю села.
Вершники зупинилися під вербами, що росли вздовж дороги.
– Злізай! – наказав старший.
Михайло спішився.
– Поклич сюди провідника. І залишишся тут.
Робити було нічого. Засмужний повільно побрів до знайомої хати Валька.
У Микити була жінка, але вони не мали дітей. Коли Засмужні поверталися з лісу, напружені повними возами дров, вони зупинялися у Вальків і зустрічали тут привітний прийом. Зараз же доведеться наразити Микиту на небезпеку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Настане день, закінчиться війна...» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Окупація“ на сторінці 3. Приємного читання.