Розділ «Несподівана розв’язка»

Степан кивнув головою на знак згоди і махнув Михайлові, щоб вийшов поговорити. А Теодор залишився один. Жінки зачинили за собою двері у сусідню кімнату: піврічному Феді останнім часом було погано, піднялася температура, тому його лікували своїми, «бабськими» методами.

А Теодор повільно перегортав сторінки альманаху. Це видання випустило відроджене москвофільське товариство, тому воно було на російській (вірніше, старо-російській) мові. Розуміючи, що товариство мимоволі стало причиною його поневірянь, Теодор Засмужний майже одразу ж після Талергофа порвав з ним усілякі стосунки. Саме тому він відмовився від, здавалося б, грошовитої пропозиції очолити місцеву філію «Сельробу», саме тому він проігнорував запрошення на масштабний Талергофський з’їзд, що мав відбутися незабаром, – надто вже болісними були спогади про минуле. І ще одне утримувало Теодора: зараз «Сельроб» був не так русофільським, як прорадянським, а ті новини, що долітають через Збруч, зробили Засмужних антипатами комуністів.

Теодор не вчитувався у текст, лише дійшовши до алфавітного списку, ковзав поглядом по прізвищах. Незважаючи на антипатію до москвофілів, Засмужний не міг не відзначити досить-таки хорошу об’єктивність у висвітленні і подій, і окремих людей. Серед перелічених він знайшов багато знайомих – і тих, хто помер у цьому пеклі, і тих, хто пережив його. Зрештою, багато з тих «щасливчиків» невдовзі загинули на фронті.

Теодор Засмужний відірвався від читання. Щоразу більше його знайомих, друзів, просто випадкових людей, з якими його звела доля, вже відійшли засвіти. Куди поділася нерозлучна «камінецька четвірка»? Лежить під чужим австрійським небом, можливо, вже і без хреста, Осип Бучма; на річці Ізонцо в Італії загубилася могила Михайла Березовця (а чи була взагалі могила?); повернувся з фронту і не пережив «іспанки» Максим Холод. Лише він один залишився живий. З газет дізнався про насильницьку смерть колишнього командира Юліана Головінського – у 1930 році його вбили польські власті; ще раніше надійшла звістка, що помер останній цісар Карл.

Теодор зітхнув. Що ж, «снаряди рвуться поруч», як влучно говорив колись Гнат Бишко, правда, зовсім з іншого приводу. Цікаво, він-то хоч живий, чи також приєднався до більшості?