Розділ «Несподівана розв’язка»

– І підтвердите звіт? – запитав Павло Цюпак.

– Підтверджу. Але, хлопці, за порядком і законністю під час опитування людей дивитися мусите ви самі. Я говорю це вам тому, що в іншому випадку результати можуть не затвердити.

– Та ми розуміємо, – підвелися прибулі.

– І ще одне. Поляки можуть чинити вам перешкоди і створювати провокації. Зважте і на це.

– Зважемо.

З цими словами вони попрощалися і покинули хату. Теодор продовжував курити.

– Ой, я боюся за тебе, – озвалася Пелагея.

– Та зі мною нічого не станеться, – відмахнувся Теодор. – Найгірше, що можуть зробити, то знімуть з війта. Я і так дивуюся, що вже десятий рік тримаюся. Інших вже давно замінили на поляків.

– Отець за тобою, а його навіть поляки слухають!

Засмужний це знав і був щиро вдячний отцю Саламону за підтримку. Правда, ця вдячність не заважала йому помічати, що священику вже шістдесят років і він щораз менше уваги приділяє добробуту церкви і вже не так строго, як колись, слідкує за порядком. Тому прихожани дозволяють собі запізнюватися на відправу і навіть розмовляти під час неї. Це Теодорові Засмужному було дуже неприємно, але звертатися до односельців не міг – це повинен був зробити священик.

Двері скрипнули, і з’явився новий прибулий. На цей раз це був син Михайло. Теодор нахмурився. З сином у нього виходило зовсім не так, як він сподівався. Ні, до роботи Михайло був здібний, роботу любив і робив її із задоволенням. Батько з певного часу став помічати у сина ті самі риси, що були властиві і йому самому. Як завжди буває у таких випадках, він признавав ці риси у себе, але заперечував їх в інших. І була ще одна обставина, яка не сприяла нормалізації відносин між батьком і сином. Два роки тому вийшло нове розпорядження Міністерства військових справ Польщі, згідно якого кожен чоловік, якому виповнився 21 рік, підлягав обов’язку військової служби. Вже відслужив своє найстарший серед братів Засмужних Степан, цієї весни повернеться Дмитро, а Михайла поборова[26] комісія визнала непридатним до війська. У нього виявилася деформована грудна клітка. Це було б ще нічого, і Теодор Засмужний це пережив би спокійно. Не служитиме, то й нехай! Нічого йому поляків захищати! Інше хвилювало Теодора: згідно цього ж таки розпорядку кожен, хто не може служити у війську, повинен щорічно платити 10 злотих військового податку. Це триватиме до того часу, коли чоловікові виповниться п’ятдесят років. Так далеко батько не заглядав, його більше хвилювали найближчі роки, поки Михайло не матиме родини. Потім нехай викручується сам.

А Михайло підійшов до відра, зачерпнув кружкою води і смачно випив. Витер рукою мокрі ще рідкі вуса і зупинився посередині хати.

– Тату! Мамо! – несподівано мовив він. – Я маю вам щось сказати.

Мати відклала шиття, а батько лише втягнув у себе дим з люльки.

– Я хочу женитися! – просто сказав син.

Від такої звістки Пелагея лише сплеснула руками, а Теодор важко опустив на стіл кулак.

– Дочекалися! – гримнув батько. – Женитися він хоче! Ти забув, скільки тобі років?

Те, що подібне повинно статися, батьки знали. Не викликала у них заперечення і кандидатура майбутньої невістки. Ганна була старша за Михайла на один рік, але на це не звертали уваги. Хвилювало Теодора тільки те, що на його мірку синові ще досить рано думати про родину, про що він чесно і сказав.

– Почекай ще рік-другий, тоді і поговоримо.

– Ми не можемо чекати рік, – відповів, похнюпивши голову, Михайло.