Розділ «Крах»

Командири зупинилися на горбочку, з якого відкривався чудовий огляд. Попереду простягнулась кілометрова долина, що добре прострілювалася, небезпечна для тих, хто наступає, але ідеальне місце для оборонців.

Командування вирішило, що саме тут наступати буде Червона УГА.

– Тут наступати не можна, – твердо сказав Бишко.

– Чому це? – невдоволено запитав Степанов.

– Не можна, – повторив Гнат. – Місцевість прострілюється кулеметами, які, я певен, замасковані на тому кінці поля. Якщо поляки не дурні (а я переконаний в цьому), вони викосять наші ряди, і дай Боже, щоб хоч хтось подолав це поле.

– А ви збираєтесь робити революцію у білих рукавичках? – запитав комісар. – Невже ви, кадровий військовий, не розумієте, що завтрашній наступ, завтрашній бій – це лише невеличка ланка у загальній стратегії?!

– І для цього треба покласти півбригади? – озвався Льонер.

– Якщо цього вимагає загальна справа.

Перспектива бути викошеними на цьому безіменному полі заставила замислитися усіх. Комісар Степанов, побачивши реакцію на його слова, спробував розрядити обстановку.

– А втім, даремних жертв також не треба, – сказав він. – Ось там, у вільшині, можна поставити кінну засаду і вдарити ворогові у фланг.

Всі повернули голови ліворуч.

– Пане отаман! – мовив Юліан Головінський. – Підіть з товаришем комісаром і огляньте лісок, чи можна його використати у завтрашньому бою.

– Авжеж, – відповів Бишко й у супроводі Степанова спустився з пагорба.

Головінський знову підніс до очей бінокль і продовжував оглядати ворожі позиції. Його професійний погляд розпізнав серед рідких заростей кущів замаскований кулемет – найбільшу небезпеку для наступаючих. Командир був стовідсотково переконаний, що кулеметів значно більше.

Він настільки захопився спостереженням місцевості, що навіть не здригнувся від пострілів у вільшині. Зате Льонер повернув голову у напрямку лісу, а Засмужний навіть подався вперед, не розуміючи, що сталося. Невдовзі з-за дерев з’явився Гнат Бишко і, стискуючи у руці руків’я парабелума, сміливо йшов до них. Підійшов, зупинився і спокійно заховав зброю у дерев’яну кобуру. При цьому він не зводив очей з Теодора.

Головінський опустив бінокль і обернувся до Засмужного.

– З ким ви, десятнику? – запитав він.

– А у мене є інший варіант? – поцікавився Теодор.

– Інший варіант є завжди, – сказав Головінський.

– Тоді я ним, напевне, не скористаюся.