Розділ «Спекотний падолист»

Сотник Іван Коссак знайшов третій шлях. Загону новоутвореної державної жандармерії, у якій служив десятник Теодор Засмужний, було наказано роззброїти австрійські й німецькі війська, що поверталися з України додому. І загін під командуванням Миколи Пирога рушив на північ, на Раву-Руську.

На станцію прибули за півгодини до прибуття ешелону з солдатами. Командири порозставляли людей так, щоб їх усіх бачили німці й у тих не виникло жодного бажання чинити опір.

Ешелон з німецькими солдатами прибув до Рави-Руської з Угнова точно за розкладом, неначе і не було війни. Пунктуальні німці вже жили у чеканні побачити рідну землю у чітко визначену годину, як неприємно дізналися, що на них націлені кулемети, а на колії стоїть навантажена вибухівкою дрезина, готова кожної миті вибухнути.

Сотник Юліан Головінський у супроводі поручника Володимира Секунди сміливо вийшов на перон перед мовчазним ешелоном. Теодор Засмужний стояв неподалік від них і чув усе, про що говорили.

Назустріч українцям вийшов франтуватий полковник у довгій шинелі й залізному шоломі. На одному оці у нього блистів монокль.

– Що все це значить? – невдоволено запитав він. – Хто ви такі?

– Сотник Головінський, – відрекомендувався старший. – Я є особистий представник уряду Західно-Української Народної Республіки.

– Не знаю про таку республіку, – відказав полковник.

– Відтепер доведеться вам про нас не лише чути, але й рахуватися. З ким маю честь розмовляти?

– Оберст фон Бертгольд. Що вам потрібно?

– Пане полковнику. Ви знаєте, що ваша країна капітулювала.

– Ближче до справи, – невдоволено мотнув головою той.

– Зброя вам більше не знадобиться, – продовжував Головінський. – Якщо у вас її не заберуть поляки, через чию територію ви проїжджатимете далі, то обов’язково здасте вдома. Капітуляція, пане полковнику, передбачає обов’язкове роззброєння.

– Чому ми повинні віддавати її саме вам?

– А тому, що ми перші її попросили, – відповів Головінський. – І крім того, у вас просто немає іншого виходу.

– Вихід завжди є, – відказав німець.

– Наприклад?

– Оборонятися.

– А смисл? Ну, вб’єте ви нас, ще з десяток моїх людей, самі втратите набагато більше солдатів, а вони вже своє відвоювали, їх з нетерпінням чекають вдома дружини, діти, матері. Та невже заради цього варто віддавати своє життя?! Полковнику, ми з вами військові, для нас помирати не страшно, але ж солдати – вони ж мобілізовані бауери! Їм то навіщо?

Полковник Бертгольд задумався, потім непевно запитав: