Розділ «Спекотний падолист»

Усіх чоловіків, оголошених до війська, посадили на вантажівки і під оркестр та голосіння жінок повезли до Жовкви. Дорогою до них приєднувалися вантажівки або просто вози, і у повітовий центр в’їхала досить численна колона. Вони злилися у великий натовп, що вже зібрався перед будинком повітової управи. Для того, щоб замельдувати, людей закликали всередину. Це Теодорові нагадало про його власний призов у 1905 році, але тепер заходили не поодинці, а групою по п’ять чоловік. Вони довго не затримувалися, виходили майже одразу вже розподілені у конкретні сотні.

Настав час і каменюхів. Засмужні потрапили у п’яту групу, коли вже дізналися, що в основному вони відправляться або у Раву-Руську, над якою нависла загроза захоплення польською групою, або на Львів, до якого підходила інша польська група.

За столом сиділи три чоловіки. У першому Теодор упізнав адвоката Михайла Короля, людину, що стала невільною причиною його поневірянь. Інших двоє були незнайомі. Один із них, моложавий, але вже лисіючий лейтенант, запитав, чомусь звертаючись саме до Теодора:

– Хто такі і звідки?

– Кам’янка Лісна, – відповів Теодор і назвав прізвища.

Лейтенант звірив за списком.

– Добре, – сказав він. – Зголошуєтесь до сотні поручика Секунди. Поїдете захищати Раву-Руську. Ідіть.

– Почекайте, поручику, – зупинив його Михайло Король. – Де я вас міг бачити?

– Десять років тому, – відповів Теодор, – ви приїжджали до нас на запрошення отця Саламона.

– Так, пам’ятаю. Ви тоді, пригадую, саме мобілізувалися з австрійської армії.

– Так, – підтвердив Засмужний.

– Де служили? – оживився інший військовий.

– Дев’ятий драгунський полк ерцгерцога Альбрехта, закінчив у званні ґефрайтера.

– А на війні?

– Здебільшого у військовому відомстві у Відні.

– Нагороди?

– Хрести Франца Йосифа і Карла.

Військові перезирнулися.

– Хрест Карла вручали тим, хто був на фронті хоча б три місяці, – говорив старший.

– Чотири місяці був у складі УСС на російському фронті.