Розділ «Спекотний падолист»

– Хто командував стрільцями?

– Полковник Коссак.

Присутні усміхнулися.

– Познайомтесь, – сказав Михайло Король. – Брат полковника Іван Коссак, командант повітової Військової команди.

Засмужний лише кивнув головою.

– Добре, але ми затримуємось, – підсумував Коссак. – Теодоре, ви залишіться, а решта можете йти.

Здивований Теодор повернувся до Юрія, і брати обнялися.

– Щасти тобі, братику! – тільки і сказав старший.

Коли інші вийшли, він знову став струнко.

– Брат? – запитав Коссак.

– Так, наймолодший.

– От що, десятнику, – продовжив він. – Саме так тепер звучить ваше військове звання. Нам потрібні не лише жовніри, і не тільки для війська. Зараз я покличу сюди начальника української міліції. Йому саме потрібен досвідчений підстаршина.

Іван Коссак протягнув руку до телефону перед собою, як він несподівано задзвенів.

– Так, – сказав він у слухавку. – Так, це я. Здрастуйте, пане полковнику! Здійснюємо набір добровольців… Так!.. Коли?…

Сотник мовчки вислухав, обвів поглядом присутніх і закінчив розмову словами:

– Вас також, пане полковнику.

І поклав слухавку.

– Що там? – нетерпляче запитав Король.

– Телефонував Вітовський, – сказав Коссак. – Тільки-но прийшло повідомлення, що представники Німеччини підписали капітуляцію. Війна закінчилася.

Але для молодої Західно-Української Народної Республіки, що постала через два дні, вона тільки починалася. Оскільки на Галичину у рівній мірі претендували Україна й Польща, між ними і виник військовий конфлікт, що незабаром переріс у повноцінне військове протистояння. На відміну від України, що своєю участю у Брестському мирі на стороні уже фактично переможених Німеччини й Австро-Угорщини відштовхнула від себе Францію й Англію, Польща регулярно отримувала від них і матеріальну, і моральну підтримку. Галицька армія ж потребувала зброї. Отримати її можна було лише купивши у тої ж таки Австрії (чи вимінявши на бориславську нафту) або здобувши у ворога.