Розділ «Перемишль»

Вкотре повертаючись до казарм, Іван Засмужний йшов у неправильній колоні таких же, як і він, піхотинців. Він уже знав це місто назубок, не гірше корінного жителя. Сьогодні був святий вечір, і він був радий від того, що вечеряти пощастило в більш-менш теплій казармі, а не у бетонному форту, який хоч і рятував від російських куль і снарядів, все ж був не таким затишним.

Поблизу встановленого ще задовго до війни на роздоріжжі вказівника Іван побачив широку фігуру якогось офіцера, що намагався прочитати на пронизливому вітрі якусь мапу. Це йому не дуже вдавалося – вітер переходив у хурделицю.

– Генерал Кусманек, – штовхнув Засмужного Максим Дудок.

Сам він був з Потелича, тому вважав Перемишль майже своїм, хоч до міста було досить-таки багато.

Іван вперше бачив генерала так близько, хоч про нього серед вояків ходили найрізноманітніші чутки, і недаремно його прозвали Левом Перемишля. Всі були певні, що генерал міста не здасть.

Не судилося. Довгоочікуваний наступ австрійських військ по деблокації міста спочатку увесь час переносився, а потім виявилося, що його взагалі не буде. Для того, щоб наступ на Перемишль закінчився успіхом, потрібно було зняти з інших фронтів додаткові війська, а цього начальник штабу Франц Конрад фон Гетцендорф зробити не міг. Ситуація для Відня на фронтах війни складалася не найкращим чином.

Коли ж сподівання на деблокування ззовні виявилися даремними, генерал фон Кусманек вирішив прорвати блокаду зсередини. 18 березня він сконцентрував на західній околиці майже стотисячне військо. Інші солдати прикривали основне військо з тилу.

Уже з самого початку наступу стало зрозуміло, що легкої перемоги не буде. Кусманек вдарив туди, де у росіян були найсильніші позиції, і хоч першого дня австрійцям і вдалося захопити ворожі окопи, їх зустрів потужний оборонний вогонь з другого ешелону.

Атака сама собою захлинулася. Вже на ранок наступного дня стало генералам зрозуміло, що більше наступу не буде, тому, не чекаючи, коли ворог почне атакувати, щоб відбити здані позиції, командування під покровом ночі спішно відвело військо назад у місто.

Тепер перед обложеними залишилося лише два виходи: здатися на милість ворога або загинути чи померти голодною смертю. Зваживши всі за і проти, генерал фон Кусманек взяв на себе відповідальність і віддав наказ здатися.

Правда, декілька днів перед тим, як до російських окопів були відправлені парламентарі, по тих самих окопах міські гармати випустили останні снаряди, після чого з них зняли усі замки. Залишки їжі були роздані солдатам, документація знищена.

І лише тоді гарнізон Перемишля підняв білий прапор.

Так 23 березня 1915 року закінчилася 138-денна оборона Перемишля. У полон здалися 116 тисяч австрійців, 9 генералів на чолі з Германом фон Кусманеком.

Серед полонених був й Іван Засмужний. Його шлях лежав у Подільську губернію Російської імперії.