Розділ «Перемишль»

– Чому?

– Мене, напевне, вже спохватилися, – пояснив. – Нічого не поробиш: війна.

– Іване, Дорко…

– Я знаю. Тільки не розумію, чому.

Десь там, де пролягли окопи, почулися невиразні команди.

– Мені пора.

З плачем Анастасія притулилася до чоловіка. Діти заплакали для підтримки.

– Все, Настуню! Все. Мушу йти. Бережи дітей.

Іван легко відштовхнув жінку і не озираючись побіг до шанців. Там вже чекали на наступну атаку росіян.

Але все було даремно. Полк протримався два дні. Але сусіди несподівано здали Жовкву і, щоб не опинитися в оточенні, полковник фон Ґрюнбугель відступив, маючи твердий намір окопатися західніше. Але не судилося. Війська генерала Брусилова наступали стрімко, практично не зустрічаючи опору. Десь за Равою-Руською полковник фон Ґрюнбугель отримав наказ передислокувати полк у район Перемишля, де в австрійців виникла загроза прориву лінії фронту.

4 жовтня 89-й піхотний полк зайняв оборону північніше Перемишля, а наступного дня генерал Радко-Дмитрієв почав наступ. Почалася оборона Перемишля.

Ціною неймовірних зусиль 89-й полк зумів втримати оборону, не відступивши при цьому ні на крок. Численні атаки росіян розбилися об редути австрійців. Це дало змогу командуванню вивести з Перемишля основну частину мирного населення. У прифронтовому місті залишилися лише ті, хто не міг чи не хотів виїжджати.

Бажаючи ліквідувати небезпечну бородавку Перемишльського виступу, 9 жовтня об’єднані армії Австро-Угорщини та Німеччини вийшли до річки Вісли, в районі Сандомиру, де росіяни на той час вже встигли закріпитися. Зустрівши серйозний опір з боку російських армій, на допомогу німецько-австрійським частинам було направлено військову групу генерала Августа фон Макензена.

10 жовтня почалася переправа російської армії через Віслу та закріплення західніше Варшави. Внаслідок цього розпочалися тяжкі та кровопролитні бої під Варшавою. Австрійські війська були відбиті від столиці Польщі. Також росіяни змогли втримати за собою Козеніцький військовий плацдарм.

Починаючи з 18 жовтня російські військові сили перейшли в наступ. Склалася загроза оточення німецької армії, тому німецький генерал Гіндербург приймає рішення про негайний відхід германських частин.

Втративши підтримку Німеччини, австрійські війська відступили. Генерал Радко-Дмитрієв потрапив в опалу і був замінений Селівановим, який розгорнув наступ, і вже 21 жовтня російські війська взяли Перемишль в кільце. У самому місті опинилися 140 тисяч австро-угорських солдатів.

Серед оточених був і Іван Засмужний.

Комендант Герман Кусманек фон Бургнойштедтен, що прийняв під своє командування усі частини, застосував своєрідну карусель: тиждень в одному з тридцяти трьох фортів навколо Перемишля – і два тижні відпочинку у самому місті (якщо, звичайно, залишився живий).

А потім настала зима. Морози одразу заморозили усіляке бажання росіян наступати, тим більше, що Селіванов не мав у своєму розпорядженні облогових гармат, і війна дійсно стала окопною. Бувало, що за тиждень на позиції міг пролунати лише один випадковий постріл.

Непідготовлені до тривалої зимової оборони, австрійські війська мерзли. Крім того, катастрофічно швидко зменшувалися запаси продовольства, і Кусманеку коштувало великих зусиль стримати мародерство і дезертирство. Але скоро все заспокоїлося, і виявилося, що жити, врешті, можна і в обложеному місті.