Розділ «Талергоф»

– Багато нещасних закінчили тут своє мученицьке життя! Дехто простудився на холодній землі і вже не оправився; хтось заразився холерою, але найбільше тут допікають воші. Два дні тому вони зажерли до смерті десятьох в’язнів.

– Та-ак! – протягнув Засмужний. – Дійсно: там, звідки ми прибули, був курорт.

– А Семко Проців? – нагадав Максим Холод.

– Семен? Він зумів втекти якраз перед тим, як Кам’янку Лісну захопили російські війська. Після того, як вони повісили його батька, Семко взагалі озвірів. Йому здається, що в усіх його бідах винні ми. Тому він і мститься нам.

– А хто цей Тимчук? – запитав Бучма.

– Він з Перемишля. Працював офіціалом поліції. Інтриган, провокатор, доносчик. Права рука фон Штадлера.

– А це хто за птиця?

– Комендант табору. Ой, діти мої, – зітхнув Лев Саламон. – Признаюся вам: винен перед вами.

– Як це, отче? – здивувався хтось.

– Якби ви не послухали мене тоді, під час зустрічі з доктором Королем, не були б тут.

– Не факт, – вкотре відказав Теодор. – От Семена тоді не було, а зараз він з нами.

І він показав на Бадзюна.

– Але ж решта були! – не відступав Саламон. – І у цьому моя вина.

– Отче, не коріть себе! – вставив Семен Кудрик. – Ви ж самі кажете, що ось Теодора Проців запроторив би і так. На все воля Божа. А яка тут взагалі публіка?

– Та різна, – мовив Саламон. – Крім таких, як ви, і таких, як я, тут багато дійсно москвофілів. Це в основному студенти і вчителі. Ті тримаються разом і тим викликають повагу. Від недавнього часу тут поселилися російські полонені. Саме на них і виливають свою злобу наглядачі.

– А ми?

– А ми страждаємо за компанію.

– Веселеньке життя! – констатував Засмужний.

– Ви ще не знаєте, наскільки веселе.

Найгірші сподівання справдилися вже наступної ночі, коли всі поснули. Полчища вошей, почувши свіжу кров, накинулися на новоприбулих, тому і Теодор, й інші «терезінці» не зімкнули очей, всю ніч борючись із внутрішнім ворогом.