Розділ «Талергоф»

Теодор не здивувався, що саме його має на увазі Семко. Він покірно вийшов із загальної колони.

– Ось цей! – показав на нього Проців. – Затятий москвофіл і мій особистий ворог.

– Забирай! – махнув рукою старший. – На одну проблему буде менше. Тільки спочатку відведи до начальника табору. Хоча не думаю, що він буде проти. Вчора австрійці отримали від сербів по шапці. Треба ж якось панам офіцерам розрядитися. Тільки зроби так, щоб я міг бачити, куди він дінеться.

– Побачите, – пообіцяв Проців. – Обов’язково побачите!

Він взяв Теодора за рукав і штовхнув вперед.

– Пішов!

Навіть змучений тривалим перебуванням у тюрмі і майже хронічним голодом Засмужний все ж виявився сильнішим за маленького Семка. Він обернувся до товаришів, знав шапку і поклонився.

– Прощайте, люди! – сказав він. – А якщо щось зробив не так, простіть.

– Бог з тобою! – відповів отець Осьміловський.

Старший наглядач аж підскочив.

– А це що за розмови? – крикнув він. – Ви повинні зарубати на своєму носі: віднині ви належите мені. І все будете робити так, як я скажу. І коли скажу. Все. Говорити, спати, працювати, мочитися, навіть вмирати ви будете тоді, коли мені це захочеться. А якщо комусь цього не сила чекати, прошу: там (наглядач показав на шибеницю) є два вільних місця. А ти забирай його і не тягни з ним.

– Пішов! – вдруге штовхнув Проців Теодора, і вони увійшли на територію Талергофа.

Люди, які працювали, розчищаючи сніг, на хвильку відривалися від своєї роботи, щоб подивитися на ще одного нещасного, для якого, судячи з усього, муки сьогодні закінчаться, навіть не почавшись.

– Куди ти мене ведеш, юдо? – запитав Теодор.

– Говори-говори! – майже поблажливо відповів Проців. – Недовго вже залишилося.

– Чого ж ти мене так ненавидиш? Що я тобі такого зробив?

– Що зробив? – злобно сказав Семко. – Та ти знаєш, що мого тата російські солдати повісили на другий день, коли взяли село? За що? Він не був ні в чому винний. Ти знаєш, що мама збожеволіла біля його шибениці?

– Я тут при чому? – запитав Теодор.

Йому дійсно було шкода Ілька Проціва. Він, принаймні, не зробив Засмужним нічого поганого.

– А це зробили ті, кому ти служив, – продовжував Проців. – Тому тебе чекає те, що пережив мій тато.