Розділ «Веди!»

— На тебе народ чекав, віками. Тепер твоя хвилина. Ти нам Богом даний! Веди! Це твоє завдання, твій хрест, твій кісмет!

Лави запорізької піхоти світили лісом гострих списів. Сотні грімко співали нову пісню, пісню про оборонця, захистника, визвольника, гетьмана, пісню про Богдана Хмельницького.

На могилі стояв їздець на білому коні й слухав пісні. Чув, як сила й міць від тієї пісні, добутої з грудей полків унизу, спливають на нього, вливаються в його жили, в його кров, як гострять думку, сталять волю.

Зрозумів.

Це воля народу вливає в нього оту міць. Він — витвір народніх мрій, бажань, поривань, народньої волі. Нема сили, щоб цю волю зломити.

У відповідь вітрові впало рішення:

— Я готовий!..

Холодне сонце ховалось за могили. Піхотні курені з піснею на устах вертались до табору. На могилі все ще стояв вершник на сніжнобілому коні і глядів на красу України. На степ лягали тіні. І тінь великанського вершника на могилі впала на степ. Більшала, ширшала ген далеко по степу, по Дніпрових водах росла, росла в промінні заходячого сонця як далеко сягало око.