Розділ «Характерник»

— Соток п’ять і все нові сходяться.

— Всі кінні?

— Частина піших.

— Вибери двісті коней. Найліпших. Рушай зараз у Немирів. Осавула залиши з іншими. Не щади коней у дорозі, не бери зайвих возів. По дорозі пішли післанця до Зелинського в Бар, до Вінниці, може там уже Богун буде, і до Липівця, щоб посилали відсіч. Пам’ятай, коли Немирів упаде, то буде твоя вина! Все залежить від поспіху. Їдь із Богом!

Маковський відійшов.

— А хто це з тобою, пане Олешич?

— Дужий. Федір Дужий із Безпечної, що врятував мені життя. Його жінку поляки вбили, а хлопець... глянь, що Ярема з хлопцем зробив!

Усі повернули зір на нещасного хлопця і його відрубану руку.

— Кат! — упало слово з гурту.

— Кат, не людина!

— Шкода, що Климовського з нами нема. Нічого. Корнієнку! — звернувся Нечай до вільшанського сотника — пришли йому нашого діда, що на ранах знається, або краще візьми їх обох, батька й сина до своєї сотні покищо.

Потім звернувся до Дужого:

— Я вами поклопочусь, як буду мати час... Хлопець, як видужає, буде зі мною, доки я для нього чогось не придумаю. Ти також будеш потрібний. Виглядаєш на сильну людину.

Дужий розглянувся кругом і побачив під деревом цілу купу нових кінських підків. Підійшов, узяв одну в руку, напружив м’язи, почервонів і подав розігнену підкову Нечаєві.

— То гарно — сказав Нечай. — Нам сильних людей треба. Але підкови шкода. В нас їх недостає. — І, взявши підкову в руки, злегка, бачилось, без натуги відігнув її назад і кинув під дерево.

Дужий видивився на нього, роздзявивши широко рота й не кажучи нічого.

— Тепер — говорив Нечай — ідіть зі сотником Корнієнком. Як я зрозумів той кінь, що на ньому приїхав пан Олешич, належав до райтара, якого ти вбив. Відтепер він належить до Андрійка. Зголосишся до мене, як хлопець буде сильніший.

Дужий і Андрійко пішли за Корнієнком. Сотники також почали розходитися. Тоді Нечай узяв Олешича до шатра.

— Дрозде! — кликнув. — Пан Олешич тут. Не їв два дні. Я також голоден, як той вовк. Маєш що подати нам з’їсти?

Олешич сів утомлений на польовий лежак. Нечай ходив по малому вільному просторі шатра, думаючи. Мовчанку перебив Олешич.