Розділ «У Київ»

Нечай підвівся з лавки та підійшов до Климовського.

— Пане Климовський — почав — я знаю, що не маю права тобою розпоряджатися, тому не будь гнівний на мене за мої слова. Дорога до Києва далека, ввесь край у вогні і, коли нема пана Олешича тут, то васць один може найкраще заступити й перебрати опіку над жіноцтвом.

— Поїду — відповів коротко Климовський.

— Але це ще не все, пане Климовський — усміхнувся Нечай. — Ти чи не один між нами, що маєш заграничні школи. Всі ми тебе шануємо за розум, досвід і серце. Зваж, вашмосць, що війна тільки розгоряється і твого знання нам тут буде потрібно. Це й причина, щоб ти, завізши паню Олешичеву і Христю в Київ, повернувся чим швидше назад до нас. У Києві вже спокійно. Моя тітка має просторий дім, пані Олешичева візьме напевно когось із своїх людей і вашмосць там не будеш потрібний.

— Пан Климовський поїде назад і знайде тебе, Даниле — відповіла за Климовського Христя.

Климовський розвів руками.

— Глядіть, вона вже рішила за мене.

Хоч яка поважна була хвилина і ніхто не важився жартувати, Байбуза, що тепер уславився під ім’ям Степка, здобув Немирів і багато міст та містечок, не втерпів.

— Побачиш, Даниле, вона й тобою так правити буде колись.

— Дай, Боже, щоб так було! — всміхнувся Нечай.

Вранці-рано, на світанні вже всі були на ногах. Коли сонце сходило, сотні сідали на коні, щоб злучитися з головними силами козацького гетьмана. Ряд возів із жіноцтвом та добром, під охороною збройного відділу, рушив разом із ними, щоб потім, минувши небезпечні ліси, завернути на Київ. Христя сиділа на возі й дивилася, як ізникало Загір'я, доки не сховалось за зеленою стіною лісу. Пані Олешичева ковтала сльози, не відзиваючись, тільки коні йшли радо, бо були випочаті і свіжі.

Прийшов час завертати на Київ. Коли Нечай причвалав до них на буланому коні та, держачи шапку в руці, прощав їх, Христя несвідомо вклала все своє серце і всю свою любов у слова:

— Вертайся нам скоро здоровий, Даниле!

Сотні йшли довжезним рядом, одна за одною. Десь серед них замішався й Данило, її Данило. До її серця вдерлися неспокій і страх, новий, досі незнаний. Страх за її Нечая, за Данила.