Христя пішла в город, заглянула до пасіки, потім стежкою серед лип пустилася аж до лісу, розглядаючись на дорозі й не зустрічаючи нікого.
Знайшла батька тільки по другому боці хати біля стога, де саме складали висушене на сіножаті сіно. Взяла його під руку і обидвоє рушили додому. Коли минули густі кущі черемшини і серед лип побачили білий дім перед собою, Олешич пристанув.
— Кращого кутка, Христю — промовив — як оте наше Загір’я, не легко знайти. Бідне то, ялове, пісок та ліс, але я того не віддав би за жадні панські фортуни. Для чужих, воно, доню, не лакомий кусок, але для мене дорожче, ніж усі чорноземи, що вщерть просякли неповинною кров’ю. Тут у нас немає ні зависти, ні злоби, ні ложі; ми тут усі, як браття, як ближні, як одна велика родина.
Попри два муровані, вибілені стовпи ступили на кам’яні сходи, які вели до ґанку, де вже чекала їх пані Олешичева.
— Мама жде! — всміхнулася Христя.
— Жде і гнівається, що не приходите. Обід стигне. Ходіть уже раз!
Але пан Олешич не спішився. Вийшов поволі сходами на ґанок, прийшов до жінки й обняв її однією рукою.
— Чи бачиш, мамо, скільки бджіл злетіло тут на наші липи? Гудять та гудять! А меду вже в пнях!.. Від долу догори. Все заложено!
— Треба буде нових бочок на мед, бо тамті вже повні.
— Так, тільки хто їх зробить?
— До Світенка дай.
Олешич похитав головою.
— Світенка нема.
— Де ж він?
— Поїхав з іншими.
— Куди?
— У Бар. Олешич присів на ослоні і став пересувати рукою по різьбленах штахетках ґанку. Тільки по хвилині став говорити далі.
— У Бар поїхали. Інші в Житомир. Щось твориться...
Жиди втікають до міст, польська шляхта також, а що нам робити?
Пані Олешичева стала старанно стріпувати неіснуючі порошинки на своєму фартушку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світла і тіні над Загір’ям“ на сторінці 2. Приємного читання.