Розділ «Сердитий гетьман»

— Рушаєш завтра вдосвіта! Шляхом на Умань, Немирів, Бар. Заки ми дійдемо до Паволочі, Бар мусиш узяти.

— Заки до Паволочі дійдеш, батьку, Бар буде наш.

— Бар сильна твердиня — завважив дивним голосом Забуський.

Гетьман удруге змірив його очима.

— Тому я Нечая там посилаю, не тебе. Отже, Даниле, заки до Паволочі дійдемо, Бар мусиш узяти.

— Слухаю, батьку.

— ...Золота свобода! Шляхетська сваволя! Привата! Фортуни! Дам я вам ваші фортуни! Дам я вам ваші панства! Лисовець! Пхни посланця до Білої Церкви, до Гирі, щоб, на нас не чекаючи, вже рушив на поміч Кривоносові.

Розсерджений гетьман в одній хвилині порушив цілу Україну, підняв на ноги сотні тисяч, щоб повести їх у нищівний похід.

Вешняк, чигиринський полковник, що любувався в книжках, наблизився до Нечая і промовив шепотом:

— Зевес з Олімпу громи шле...

Гетьман скінчив видавати прикази. Полковники та інші старшини стали збиратися до відходу.

Але гетьман затримав їх.

— Ще одна справа, панове товариство.

Очима шукав по світлиці, поки не спинився на Забуськім.

— Забуський. Які в тебе були справи до Ласка? — Питання вдарило, наче ляскіт батога.

Забуському, хоч який він був і бутний, кров сплила з обличчя.

Після короткої перерви відповів:

— То моя справа.

— Лободо! Склади на сьогодні вечір генеральний суд. Забуський до суду під арештом! Чорното, це твоє діло.

— Слухаю, батьку!