Розділ «Брацлавський полк»

— Гавритинський.

— А ця?

— Тульчинська з Кривенком, якому ще рани після Корсуня не погоїлися. А ось Красносельський із драгунами. Це переважно люди з його полку драгунів, що перейшли під Корсунем. Із ними було найменше труду, бо все було готове: і коні, і виряд.

— А та друга драгунська?

— Байбузи, що його тут Степком прозвали. Це дарунок від князя Вишневецького.

Хмельницький засміявся. За ним інші. Чорнота спитав:

— Подякував ти йому за них?

— Ще ні — відповів Нечай. Але хочу. Ось м’ястківська з Зеленським.

— Зеленський — добрий вояк — завважив Хмельницький.

За цими таким же коротким чвалом проскакали й інші сотні: краснянська, райгородська, браїлівська, вільшанська, мурахівська, чечельницька, шаргородська, ямпільська, станиславівська, яланецька. За ними глибокими рядами рушили зі співом на устах піші сотні. Росли серця на вид цієї живої сили, що, здавалося, здібна була рознести кожну запору, зламати кожний спротив.

Старшини висловлювали подив та признання Нечаєві, тільки гетьман не говорив нічого.

Полк перейшов. Курява, наче мряка, стелилась низько обабіч дороги. Опустіло оболоння. Здалека доходив гомін пісень піших частин, що одна за одною ховалися серед зеленої діброви. Гетьман глядів за ними й думав.

Вкінці глянув на Нечая.

— Коли час позволить, то твій полк буде передовим полком, може, в цілому війську. Не треба забувати, панове, — говорив далі — що чигиринський, корсунський та інші придніпрянські полки існують не від сьогодні. Тож і не дивниця, що в них і лад і склад. Але оцей новий тільки що народився. І ти тут — звернувся до Нечая — зумів із тих людей у такому короткому часі зробити військо. Зібрати гурт людей, панове, і дати їм зброю, — це ще не значить мати військо. Таких гуртів, різних загонів маємо тепер доволі по всій Україні, але нам потрібне військо. Сьогодні ми мали приклад, як твориться військова сила. З нею буде можна не одного діла доконати. Оце моя відповідь, Даниле, не лише тобі, але й Богунові, Чорноті і всім, що напирали на мене, щоб їх провадити зараз на Варшаву. Так, ви всі полетіли б туди, але хто з вас повернувся б назад?

— А Кривоніс? — не втерпів палкий Чорнота.

— Кривоніс — перебив йому нетерпляче Хмельницький — прислав сьогодні гінця з листом, що Ярема Вишневецький перейшов Білу Русь, переправився під Мозирем через Прип'ять і пішов на Погребище. Отже, просить Кривоніс помочі, бо з повстанцями, хоча скільки він їх там має, не сподіється дати доброї відсічі військам Вишневецького. Ось воно як! Так, Кривоніс зробить свою роботу, прочистить нам шлях, але з Польщею боротись прийдеться таки нам.

— То Вишневецький уже під Полонним, батьку? — спитав Нечай, відчуваючи знову свою нижчість перед великим гетьманом.

— Так. Пише Кривоніс, що нечувані речі виправляє князь Ярема: людей четвертує, зо шкури лупить, руки обтинає, ноги, свердлами очі видовбує, на палі саджає. Не щадить нікого: ні старця, ні жінки, ні дитини. Церкви Божі руйнує...

Полковники слухали, тріскаючи шаблями.

— Час уже рушати! — не втерпів Небаба.