Розділ «Поламані крила»

— Іванцю! — кликнув на свого джуру, Брюховецького. Заведи хлопця до мене, нагодуй, умий і одягни. І кривди не дай зробити.

А до хлопця:

— Підеш до мене. В ясир тебе не віддам.

— Піду в ясир, як усі — вперто відповів хлопець.

Гетьман глянув на Брюховецького.

— Роби, як я сказав. — Потім перевів погляд на дно балки. На долині гамір слабшав, затихав. Ущухали останні постріли. Громади полонених проходили далі. І враз десь близько перед гетьманом зірвався грімкий оклик:

— Слава! Слава! Славааа!

Хмельницький бистро підвів голову.

— А що там знову?

Ганжа щось відповів, але гетьман не вчув, за новими голосними вигуками.

— Славааа!

Рух зробився між козацтвом. Серед збитого гурту повстала вільна дорога і під голосні вигуки появився на ній Нечай із Кривоносом та іншими старшинами.

Нечай під’їхав до гетьмана. Спинив коня, радісним рухом із розіскреними очима схопив шапку з голови та кинув її під ноги гетьманського коня.

— З перемогою, пане гетьмане! І ви, товариство!

Окликам, здавалося, не було кінця. Кожний знав, хто такий Нечай. Кожний знав, скільки він причинився до сьогоднішньої перемоги.

Гетьман звернувся до Нечая:

— Цю перемогу дав нам Господь за твоєю справою, Нечаю.

Радість, як вино, вдарила в обличчя Нечая. Став у стременах, підніс руку вгору та кликнув із вогнем в очах:

— Нехай живе наш гетьман, пан Хмельницький! Нехай веде нас від перемоги до перемоги! З ним жити, для нього вмирати!

— Слава! Слава!