Розділ «8»

— І не попередила їх, що чайник на плиті?

Коваль невизначено знизав плечима:

— Каже, що попередила.

— Як жінка, як господиня, мала б знати, за скільки часу закипить чайник. Могла б і води налити менше, та й зачекати кілька хвилин. До речі, газ було відкрито на великий вогонь… Отже, маємо підставу припускати, що між тією хвилиною, коли ця Ніна поставила чайник на вогонь, попрямувала до серванта за чашками і моментом, коли несподівано вирішила піти, щось трапилося таке, що примусило її залишити товариство. І про це вона мовчить. Адже так, Дмитре Івановичу?.. Я не відкидав би апріорі також свідчення кравчині… цієї, як її…

— Христофорової, — підказав Струць.

— Так, Христофорової, — говорив далі слідчий. — В них щось є, хоч сякі-такі факти. Та й міркування логічні. Ви ж згодні, Дмитре Івановичу, що любов — це таке могутнє, шалене почуття, в ім’я якого жінка, не кожна, звичайно, здатна на все: і на подвиг, й на страшний злочин… А Ніна Барвінок, як ви самі кажете, жінка романтична, екзальтована, із схованими в глибині характеру неабиякими пристрастями.

Коваль мовчав, бо ні підтверджувати, ні заперечувати думку слідчого у нього поки що не було підстав. Щоб не кидатися від однієї версії до іншої, він вважав за краще не захоплюватися жодною.

— Ще один цікавий момент, Петре Яковичу, — сказав він, коли Співак закінчив свій монолог. — Ви звернули увагу на чобіток у передпокої, шевське приладдя на кухні, заготовки? Якби не знав, що Журавель науковець, подумав би — професійний швець.

— Так, дивні бувають хобі у людей, — задумливо промовив слідчий, зупинившись біля вікна, за яким кружляла біла заметіль.

Полковнику цей порух Співака сподобався. Він і сам любив, міркуючи, позирати у вікно, у широкий білий світ, не обмежений стінами офіційного кабінету, — це немов надавало простору його думкам.

— Трапляються… — вкинув і собі Струць, погладжуючи свій короткий вус. — У людей розумової праці особливо…

Коваль посміхнувся: старший лейтенант, мабуть, не зараховує себе до людей «розумової праці».

— В інституті про це його захоплення знали?

— Певно, здогадувалися.

— Хобі не хобі, — сказав, одірвавшись від вікна, Співак, — а мати на увазі і це треба… Але все у нас з вами, Дмитре Івановичу, поки що в сфері припущень, здогадів, а не фактів. Судячи з того, що маємо, ми нічого не маємо, — скаламбурив він. — Жодних доказів, що в цій трагічній історії є злий намір, що вчинено злочин, що це, нарешті, не просто сумний побутовий випадок, який стався внаслідок необережності і збігу несприятливих обставин… Втім, треба ще перевірити, чи була плита справна. Можливо, ручка хитається і прокручується. Могло здатися, що газ перекрили, а насправді — ні. Адже плита не нова. Так?

— Так, не нова, Петре Яковичу, перевіримо її… Але газ і не треба було перекривати, якщо чайник іще не закипів. Коли ми з вами увійшли у квартиру, вістря краника стояло на «відчинено» і газ йшов. Хіба не так?

— А ви певні, що чайник не закипів?

— Навпаки, закипів, у цьому вся справа, Петре Яковичу. Адже на піддоні зібралася вода, яка бурхала з переповненого чайника, виплеснулася на конфорку і залила вогонь. А потім стекла на піддон… Товаришу Струць, — повернувся Коваль до старшого лейтенанта, зв’яжіться з газівниками, нехай уважно оглянуть плиту. Я гадаю, говорив далі Коваль знову до слідчого, — що хоч фактів у нас поки що немає — справа не тільки в них. Я теж не прагну шукати те, чого немає. Я тільки хочу підкреслити, Петре Яковичу, що випадок це виключний, рідкісний, подія, яка не влазить у звичайні рамки… Крім правди фактів, існує іще правда характерів… І саме вона має нам допомогти.

— Кепський характер — це не протиправне діяння і у всякому разі не доказ. Якщо будемо переслідувати за характер…

— Я завжди був проти обвинувачення без підстав. Але характер, хоч і не доказ, теж об’єктивний фактор, який може допомогти знайти доказ. Сподіваюсь, ви мене розумієте, Петре Яковичу?