Розділ «8»

— В інституті мені сказали, що він їздив у Тольятті, на автозавод. Певно, домовився про впровадження свого дітища. Можна запросити Тольятті, але гадаю, це зараз не так важливо.

— А Павленко?

— Про Вячеслава Адамовича розповідала мало. Обмежилася кількома фразами. Мовляв, як звичайно, мовчав. Коли відкривав рота, то тільки: «Зрозумійте мене правильно», а потім знову замовкав або буркотів щось собі під ніс. «Його і в інституті так називають: „Зрозумійте мене правильно“, — казала друкарка. — А я його взагалі не помічаю. Він мені як порожнє місце». Однак зізналася, що Павленко залицявся до неї, хоч і без успіху.

Коли пішов Павленко від Журавля, ми ще не знаємо, бо не розмовляли з ним. Вранці наступного дня він виїхав у відрядження до Єревана і повернеться тільки через тиждень. Не вважаючи його допит невідкладним, я не давав окремого доручення єреванцям. Сам хочу з ним поговорити. Для повноти дізнання… Щоб коли закривати нам справу, то з абсолютною певністю. — Коваль на кілька секунд замовк. — Якщо треба буде, викличу Павленка раніше. Він, як і Барвінок, для нас дуже важливий свідок…

У всьому цьому треба ще уважно розібратися, — говорив далі Дмитро Іванович. — До речі, їх було троє того вечора: Журавель, Ніна Барвінок, Павленко. Коли відчинили квартиру, на столі побачили майже порожню пляшку коньяку, чарки, тарілки із ковбасою, чашки для кави. Все це, Петре Яковичу, ви знаєте. Стояло три чарки, три тарілочки, але чомусь лише дві чашечки, обидві чисті. Ніна Барвінок визнає, що каву тільки збиралися пити…

Чому три, три і… дві? Виходить, спочатку і вона за столом сиділа, але потім, коли чекали кави, точніше окропу, несподівано пішла… Що ж сталося після того, як жінка поставила чайник на плиту — і раптом заспішила додому? Може, образилася на Журавля — адже він, судячи з розповідей, вмів скривдити несподіваною витівкою… Ніна, правда, таке заперечує… Чи, може, втеча її не була несподіваною? Не «раптом»! Запрограмованою?..

— Так, так, це цікаво, Дмитре Івановичу, — пожвавішав Співак. — Деталь істотна. Усе там, очевидно, складалося не просто. Одвічний трикутник! Можливо, щось між чоловіками зчинилося? Якийсь конфлікт… І вона не хоче розповісти… Дуже добре, що ви звернули увагу на таку обставину, як відсутність третьої чашки для кави. Виходить, таки не «раптом» заспішила друкарка додому, а заздалегідь надумала дременути. Певно, від цього і треба нам танцювати. Дивись, виявиться головна ниточка…

У словах слідчого Коваль відчув поблажливі нотки. Не вистачало, щоб він іще сказав: «Молодця!»

— Деталь — це, звичайно, важливо. Але не в деталях у кінцевому підсумку справа.

Коваль пильно глянув на Співака. У нього в минулому були складні відносини з працівниками прокуратури.

Ще не забули в місті історію, як Дмитро Іванович воював із слідчим Тищенком, кар’єристом і бюрократом, і добився увільнення того з прокуратури. Коваль вважав, що ніхто не повинен потурати неправді, що справедливості повинні дотримуватися насамперед представники закону, інакше порушується сам принцип його. Знайшлися, проте, і захисники прокурорського мундира, які дорікали Ковалю, нібито він переслідує молодого фахівця, і якщо не безпосередньо, то іншими шляхами намагалися, у свою чергу, розквитатися з підполковником. Як відомо, це закінчилося тим, що Дмитро Іванович подав рапорт про відставку.

Але потім усе влаштувалося, і вже не підполковник, а полковник міліції Коваль став працювати у своєму управлінні консультантом. Проте образа кровоточила і іноді спонукала підозрювати, що прокуратура залучає його до справ не просто складних, а неперспективних, які раніше чи пізніше доведеться здати в архів.

От і зараз у Дмитра Івановича на секунду промайнула думка: а чи не дивиться на нього Співак, теж порівняно молодий слідчий прокуратури, як на людину хоч і шановану в правоохоронних органах і поки що працюючу, але хоч-не-хоч як на таку, якій місце тільки у почесних лавах пенсіонерів.

Він помилявся, полковник Коваль, хоч по-людськи його можна зрозуміти, знаючи, які підніжки підставляли йому заздрісники. Слідчий Співак не належав до них. І хоч працювати з полковником йому довелося лише на завершальному етапі у справі про отруєння Заліщука, він уже тоді відчув до Коваля довір’я і повагу.

Відтоді Співак змінився лише зовні, точніше, нового обрису його худорлявому обличчю надали великі рогові окуляри, яких слідчий досі не носив, незважаючи на вимогу лікарів. Але очі його так само дружньо, як і раніше, виблискували з-під скелець.

— Те, що говорила Барвінок, звичайно, не доказово, — погодився Коваль. — Ось протокол бесіди з іншою приятелькою Журавля, кравчинею Христофоровою. — Полковник підсунув до Співака папери. — Хоч і її словам повністю довіряти не слід. Але, скажімо, її погляд на взаємини Ніни Барвінок і Журавля здається вірогідним: спочатку — службові, потім — дружні, а далі інтимні, надія у молодої жінки змінити своє життя. Дома у неї справді пекло, а у товаристві Журавля та його друзів Ніна повністю перетворювалася: зникала її несміливість, пригніченість, ставала розкутою, веселою. Вона багато читає, у неї ще не вивітрилися ідеально-шкільні уявлення про життя. Дещо романтична, якась слухняно-терпляча, вона з волі батька дуже рано вийшла заміж за людину духовно нерозвинену. Життя не склалося, і коли Журавель відродив у неї романтичні мрії, сліпо довірилася йому… Але… Але покійний усе відтягував шлюб, свідчить кравчиня, — і крах виплеканих надій був для молодої жінки тяжчий, від усіх попередніх злигоднів. Хоч, зауважу, Барвінок запевняє, що не наважувалася покинути сім’ю і перейти до Журавля сама. Та в це не дуже віриться… — Коваль зробив паузу. — Як відомо, від любові до ненависті один крок. Та ще й у таких екзальтованих натур, як ця зовсім молода жінка. У таких немає півтонів, лише крайнощі. Для них та чи інша людина: або — або. Або — велика, благородна, або — негідник, мерзота.

Як вважає Христофорова, Ніна поступово зненавиділа Журавля. Ходила до нього й далі, але, можливо, тільки для того, щоб при нагоді помститися. Кравчиня не виключає, що Ніна Барвінок, йдучи додому, навмисне відкрила газ, щоб, заснувши, п’яний коханець загинув.

— Гм, — пробурмотів, підвівшись, Співак. Високий і худорлявий, як жердина, він поклав окуляри на стіл і почав ходити по кабінету. — І тому забрала свою чашку? — промовив він. — Чи, заздалегідь готуючи злочин, зовсім не поставила третю на стіл? І в цьому її помилка? Припустимо отаке, Дмитре Івановичу? Чи ні?

— Коли припустимо, що Барвінок, ненавидячи Журавля і прагнучи помститися, відкрила газ, то вона не могла не розуміти, що одночасно задихнеться і невинна людина — Павленко. А це вже щось інше, Петре Яковичу, — зауважив полковник. — Протиріччя.

— А може, у неї і з Павленком були свої рахунки? Га?.. Або, навпаки, вони діяли разом…