Розділ «НА ЧЕСЬКІЙ ЗЕМЛІ»

— Добре, що забороняють заходити до лісу, — сказав сотенний:

Щасливо перемучилися ми до вечора, а смерком обходимо село і виходимо на рівнини. Ми були дуже голодні, але вирішили до сіл не вступати з огляду на конспірацію, бо скоро будемо переходити чесько-австрійський кордон.

В чехів було дуже багато овочевих культур, і ми з того користалися. Вояки збирали овочі, всіляку ярину, бараболю, щоби трохи підкріпитися, бо як завважуємо, вояки починають з голоду пухнути.

По кількох кілометрах маршу натрапляємо на невеличку ріку, яка також не була зазначена на карті. Переднє забезпечення повідомляє, що ріка мілка, можна перейти її вбрід. Підходимо ближче, дивимося — направо від нас є міст через ріку, і ми бігом тим мостом проскочили на другу сторону. Тут знову вийшли на відкриту рівнину. Марш був повільний, бо чотовий Залізняк, що був поранений в ногу, не міг скоро рухатися.

Машеруємо навпростець, чим день, то все ближче до Австрійського кордону.

Від початку нашого рейду через Чехію і Словаччину минуло два місяці. Знаємо з чеських газет, що за нами машерують інші відділи УПА. Від нашої сотні в Словаччині відлучився чотовий Бартель з частиною відділу. Також, напевно, за нами або вперед нас машерує. Інші відділи, які були розбиті ворожими військами, також машерують малими групами. Тяжко подумати: чи колись історія опише ті славні бої героїчної УПА.

Відділ наближався до австрійського кордону. Знаємо, що більшовики всюди мали задротовані кордони, то напевно, на кордоні поміж Чехією і Австрією також будуть дроти. Ми приготовляємося на все. Були ми приготовані навіть до того, що можливо треба буде долати кордон пробоєм, бо в Австрії є ще совєтські війська. У старшин була проблема — перехід через кордон. Вони застановлялися на такому питанні: якщо ми перейдемо австрійський кордон на німецьку територію, то там американці, і невідомо, ж до нас поставляться їхні власті, адже вони є союзниками Совєтського Союзу? Дадуть вони нам право "азилю" чи віддадуть нас більшовикам на тортури? Тяжко було це збагнути, але було в нас моральне задоволення, що ми гідно виконуємо наказ Головнокомандування УПА. На нас, старшин, був покладений обов'язок, і ми його мусили виконати, без різниці, доки наша місія закінчиться.

Лише подумати, що при сьогоднішніх обставинах, коли держави мають змодернізовані армії, в часі спокою міг здійснитися цей перехід через незнані терени трьох держав. Нечувано в історії, щоб така мала частина УПА з успіхами пробилась у західний світ, щоб засвідчити боротьбу нескореного українського народу, та її героїчної УПА, яка довгі роки могла встояти проти більшовицького "сатрапа". Але доказом є те, що ідея і посвята є сильніша від модерної зброї. Тут з гордістю можна було поглянути на селянських хлопців, в яких горіла та ідея і вела їх на нерівну боротьбу.

Не зважаючи на голод і холод, який останнього часу почав нам дошкуляти, ні один з вояків не нарікав, не заламався на дусі, машерував з надією на краще завтра.

По дорозі каже до мене сотенний:

— Чи ви завважили, як наші вояки попухли з голоду, а деякі навіть почорніли?

Кажу до сотенного, що я те вже кілька днів назад завважив.

Ніч дуже ясна і тепла. По дорозі натрапляємо на овочеве поле. Тут на кілька хвилин затримуємося, щоби вояки назбирали овочів. Машеруємо далі. Тепер маємо дещо в запасі. Далі по дорозі вояки назбиралн бараболі і кукурудзи. Над ранком будемо шукати місця постою, де була б вода, розпалимо вогні та спечемо бараболі і кукурудзи, а яблука будуть нам на десерт. Чотовий Залізняк вже може краще машерувати, і те нас тішить.

Над ранком переходимо шосу, що провадила з Власовець до Брна. Минаємо село Смолича, а по кількох кілометрах опиняємося біля села Одрофце. Тут знову затримуємося на кілька хвилин. Бачимо — перед нами знову ріка, але, на щастя, натрапили на місце, де нам знову вдалося скоро перескочити на другий бік. Другим берегом ріки машеруємо розсипною і маскуємо за собою сліди. По кількох кілометрах маршу знову переднє забезпечення повідомляє, що перед нами шоса. Перевіряємо чи немає чеських застав, перескакуємо ії і прямуємо вперед.

Пройшли ми до п'яти кілометрів і над ранком здобулися до села Ведрофце. Дивимося на годинника — четверта. Вже розвидняється.

Обминаємо село, і на два кілометри заходимо в ліс. Тут затримуємося. Розвідка пішла в ліс: чи нема де близько води. На щастя, недалеко був потік. Тут вирішили закватирувати. Рої, не гаючи часу, розпалюють вогні — бараболя і кукурудза в роботі. Наші зв'язкові для нас приготували по кілька бараболь і кукурудзи. Ми обидва зі сотенним присіли біля вогню. Сотенний подивився на мене і каже:

— Бачу, що і ви запухли.

— Я себе не бачу, — відповідаю, — бачу наших вояків і думаю над тим, чи зможемо в таких обставинах дійти до нашої мети. Маємо надію, що скоро доб'ємося до Німеччини в американську зону, а там побачимо.

— Може і так, — відповів сотенний, — як каже наше прислів'я: "Вір, а віра спасе тебе". Добре, що віра найкраще тримає їх на силах.

Службовий підстаршина вістун Рубач дбав про зміну стійок, щоби кожний вояк міг відпочити і з'їсти свою пайку.