Розділ «ТРИДЕРЖАВНИЙ ПАКТ»

— Не журіться, друже к-р, буду косити ворога, як траву. А це — мій товариш, — показав він на свій кулемет.

Ворог вже недалеко від наших становищ, чуємо накази польських старшин: "Праве скшодло до пшоду, тшимаць одлеглосць".

Ворожа лінія посувається чим блище до нас, не відаючи, що за кілька секунд привітають їх наші кулемети. Наші нерви сильно напружені, бо вже бачимо їхні обличчя, вже вони за двадцять метрів від нас, вже й десять метрів… Нараз — свисток! Заклекотіли наші кулемети і автомати. Ворожі вояки так були заскочені, що навіть не могли зайняти становищ до оборони. Перша ворожа лінія була скошена, як трава, бо наш удар був такий сильний і несподіваний, що ворожі старшини не знали, що робити. Тут вже не діяли їхні накази, бо кожен з них рятував своє життя. Утікали куди могли, а навздогін їм сипалися наші кулеметні і автоматні серії куль. Земля перемішалася з димом. Ворог, залишаючи на полі бою своїх вбитих і поранених, панічно втікав. Другий свисток сотенного — гранати! Мов громовиця, струсила землю, яка від розриву наших гранат вибухнула в повітря. Третій свисток до атаки! В цей момент у кількох сотень повстанців вирвалось могутнє "Слава!", "Вперед!". Повстанці рвонулись вперед. Перебігаючи поміж ворожими трупами, забирали зброю, американські консерви, що ворожі вояки мали як залізну порцію. Сотенний наказує:

— Вперед!

Біжимо щосили вперед, кожному з нас піт заливає очі. На заднє забезпечення сотенний зоставляє чоту Залізняка. Відбігаємо на відстань півкілометра. Ворожі постріли затихли.

— Мабуть, ворог згубив нас з очей, — каже Громенко. Дивимося на годинники — година перша пополудні, ще досить далеко до вечора. Перебігаємо шосу форсовим маршем, добиваємося до борівницького лісу. Наказ — затриматися і відпочити.

Перевіряємо стан сотні. Д-р Шувар повідомляє, що маємо четверо вбитих і одного пораненого. Між вбитими улюблений вояками сотенний інтендант, вістун Глуз. Була то велика втрата для сотні, бо був він добрий господар, дбав, щоб вояки були одягнуті і не голодні.

Машеруємо далі в глибину лісу. День був дуже гарячий. Вояки мокрі, як миші, обтирали рукавами спітнілі обличчя. Переходимо потік. Вояцтво кинулося до холодної води, щоб освіжитися. Сотенний Громенко дає наказ, щоб д-р Шувар заопікувався пораненим стрільцем Чуйним, у якого була дуже погана рана — куля зачепила кість, вирвала кусок тіла, бо ворог стріляв розривними кулями. Хоч як терпів Чуйний, але не хотів іти до санітарної криївки.

Наші рухи були обережні і конспіративні, бо понад лісами кружляли ворожі розвідчі літаки. Почало темніти.

— Може тепер трохи відпочинемо, — відізвався ройовий Рубач, — а ті гади напевно шаліють, що втратили нас з очей.

Після короткого відпочинку наказ до відмаршу. Машеруємо на край лісу. Вже добре смеркло, а ми йдемо до котиківського лісу. Марш був досить повільний. Над ранком добились ми до лісу, зайшли в глибину, знайшли добре місце до оборони і там постановили розтаборитись. Висилаємо сильні забезпечення, а решта вояків подалась на відпочинок, і скоро всі заснули твердим сном.

Цілий день навкруги було спокійно — ворог нас згубив. Ми всі добре відпочили. Під вечір один по одному почали пробуджуватись. Вояки витягали з торбів запасові сухарі, а найбільше було потіхи з американських консервів, які вояки розкривали, бо кожний хотів посмакувати.

Між тим наша розвідка, що була вислана в терен, повертає і приносить відомості, що Польща хоче заселяти українські спустошені села, але польське населення боїться. Тож, уряд обіцяє їм повне забезпечення. Увечері висилаємо ройового Рубача в присілок Морохів, бо там було кілька українських родин, і ворог їх виселив. Як там немає польського війська, то треба роздобути дещо з харчів. Рубач голосить відхід і прямує до Морохова. Там він скоро впорався — принесли борошна, бараболі і крупи, саме те, що було залишене. Наші жваві кухарі, що були спецами у варінні, бо вже три роки варять на ходах, скоро впорались з приготуванням їжі.

Був це день 26 травня 1947 року. В терені спокійно, тому сотенний оголосив збір сотні, щоб віддати честь загиблим на полі слави героям. Користаємося зі спокою в терені. Сотенний постановив затриматися на постій, а оскільки ворог нас згубив, сотня спокійно відпочивала.