TextBook — От і молодець. А тепер слухай. Коли я піду, не забувай визирати за двері, а як хтось сюди поткнеться, біжи мерщій до того кактуса, зріж гілку, де найбільше колючок, і застроми її конячині під хвіст.
— Боже мій, та навіщо ж мені отаке робити?
— Гм, мабуть, треба-таки пояснити тобі, — задумливо мовив Зеб, — а то ти ще, гляди, чогось не того наробиш. Бачиш, Феліме, коли б сюди без мене хтось над'їхав, я маю одразу ж знати про це і притьмом повернутися. Далеко я не піду, але ж однаково можу не почути, як ти гукатимеш. Коняка зробить це краще за тебе. Тільки запхай їй кактуса під самий хвіст, і нехай собі верещить. А вже її я не почую, хіба що як лежатиму мертвий. Отож, Феліме, зроби все точнісінько як я тобі кажу.
— Усе так і зроблю, щоб я пропав!
— Гляди ж бо. Від цього може залежати життя твого хазяїна.
Промовивши це останнє застереження, мисливець почепив на плече свою довгу рушницю й пішов від хатини.
— Він таки має голову на в'язах, цей старий, — озвався Фелім, коли Зеб уже не міг його почути. — Тільки чого це він так боїться, щоб хтось сюди не приїхав? Мовляв, якась небезпека, і паничеве життя від цього залежить? Еге ж, саме так він і сказав. І звелів визирати за двері. То, мабуть, треба одразу ж піти подивитися.
З цими словами він вийшов за двері й пильно оглядів усі стежки, що вели до хатини. Тоді повернувся й став на порозі, мов солдат на варті.
Розділ LVII СИГНАЛ ТРИВОГИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вершник без голови» автора Майн Рід Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ LVI ПОСТРІЛ У ДИЯВОЛА“ на сторінці 5. Приємного читання.