ЩЕ ОДНА ЛАНКА
Коли Зеб Стамп прочитав те, що було написано на. знайденому папірці, на обличчі його відбився не так подив, як задоволення.
Клаптик конверта… — пробурмотів він. — А багато ж він говорить, певне, куди більше, ніж сам лист. Ти ба, запхав його замість пижа! Ну що ж, сам собі й наробив. Знатиме, як заправляти набій усяким непотребом замість справжнього пижа із змащеної оленячої шкіри… Рука начебто жіноча, — провадив він далі, знов 'розглядаючи папірець. — Та це байдуже. Послано ж то йому, отож йому й належить. Цю цидулку треба добре сховати.
З цими словами Зеб видобув з кишені шкіряну торбинку, в якій носив трут і кресало, і дбайливо засунув туди той клаптик паперу. Потім знову сховав торбинку до кишені.
— Отак, — знову заговорив він сам до себе. — Здається, тепер старий Зеб Стамп зможе розплутати цей клубок таємниць, хоч подекуди нитка ще уривається і є дещо не зовсім зрозуміле. Той, котрого вбито, хоч би хто він був,!стояв отам, де натекла калюжа крові, а той, котрий убив, хоч би хто був він, стояв за оцією акацією. Коли б не оті недолугі слідопити, можна було б знайти й інші знаки. Та тепер про це годі й думати. Вони там геть усе перетовкли, гарцюючи туди-сюди. Еге ж, у той бік більш нема чого потикатися. Мабуть, краще буде піти назад цим-таки слідом і спробувати дізнатися, куди той кінь із зламаною підковою одвіз свого вершника після нічного полювання. Отож, Зебулоне Стампе, назад за чобітьми!
Виголосивши цей кумедний заклик до самого себе, старий мисливець рушив назад тим-таки слідом, що вивів його до прогалини. Подекуди відбитки підошов були майже непомітні, але Зеб на те не зважав. Він ще раніше добачив, що чоловік, який залишив цей слід, зрештою повернувся до свого коня, отже, й він, Зеб, мав вийти туди ж.
Та в одному місці ті два сліди чобіт розходилися: там була купа непрохідних чагарників, і гаданий убивця, повертаючись, обминув її з другого боку. Потім вони знов зійшлись, але вже далі, на чималій галявині, куди вивів мисливця поворотний слід.
Задоволений тим, що не помилився, Зеб на час полишив слід і роззирнувсь по галявині. Навіть такого побіжного огляду виявилося досить, щоб помітити ще один слід, дуже чіткий, але зовсім інший на вигляд. Він перетинав усю галявину й скидався на стежку, протоптану в траві кінськими копитами.
Зеб побачив, що там кілька днів тому пройшли підковані коні, і це змусило його спинитись і придивитися до того сліду пильніше.
Судячи з самих відбитків копит, він міг би з певністю сказати, коли — котрого дня і навіть о якій порі — пройшли там ті коні. Але цього разу його здібності не знадобилися. Він і так знав, що то слід невеликого гурту вершників, які лишилися зі Спенглером, коли загін шукачів на чолі з майором вирушив назад до форту.
Старий мисливець чув про цей побічний пошук і знав, що Спенглер та його супутники простежили поворотний слід коня Генрі Пойндекстера аж до того місця на околиці плантації, де його перейняв один з чорних невільників.
Здавалося б, цього цілком досить і якби хтось надумав простежити той слід ще раз, він не знайшов би нічого нового. Та Зеб Стамп начебто так не вважав. Він стояв, ведучи очима за тим слідом, і помітно вагався.
— Якби знати, що встигну, — міркував він стиха, — я б пішов зараз цим слідом. Хтозна, ану ж доведеться щось таке знайти. Але часу в мене обмаль, то, мабуть, краще не полишати зламаної підкови.
Він уже рушив був з галявини, коли його спинила нова думка.
— А зрештою, на той слід я зможу вернутися коли захочу. Та й знаю добре, куди він приведе, не згірше, ніж коли б і сам їхав поряд з тим мерзотником. Прямісінько до стайні в Каса-дель Корво — ось куди… А ц є й таки шкода покинути, коли вже я тут. От тільки що він потягне мене ще миль на десять, а на це може не стати часу. Ет, побий мене грім, пройду я все-таки хоч трохи за цими кіньми. А худобина хай почекає мене тут.
І, налагодившись на новий пошук, старий мисливець подався стежкою, якою пройшли коні Спенглера та його супутників.
А втім, на сліди їхніх коней він майже не зважав. Очі його стежили тільки за слідом коня Генрі Пойндекстера. І хоч решта вершників проїхали там опісля и. місцями геть затоптали той єдино важливий слід, Зебові неважко було вирізнити його з-поміж інших. Як сказав би він сам, це зміг би зробити будь-який шмаркач: адже кінь молодого плантатора скакав учвал, а гурт шукачів їхав ступою.
Добачив Зеб і те, що шукачі не спинялися й не збочували із стежки. А кінь Генрі Пойндекстера одного разу пристав.
Це сталося десь за три чверті милі від лісової алеї.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вершник без голови» автора Майн Рід Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ LXXVII ЩЕ ОДНА ЛАНКА“ на сторінці 1. Приємного читання.