Розділ XCIV ТАЄМНИЦЮ РОЗКРИТО

Вершник без голови

ТАЄМНИЦЮ РОЗКРИТО

Підсудний змовкає. Ніхто не озивається ані словом — не квапить його, ні про що не запитує. Всі розуміють, що розповідь ще не закінчено, і не хочуть перебивати її, жадібно ловлячи кожне слово й проймаючись дедалі більшою увагою.

Суддя, присяжні, глядачі — всі чекають, затамувавши віддих, а дехто аж уста розтуливши з подиву, і не зводять зацікавлених очей з підсудного.

Серед цієї урочистої тиші він веде далі свою розповідь.

— Потім мені спало на думку загорнути тіло вбитого в серапе, що лишилось у нього на плечах, а зверху накрити плащем. Так можна було б уберегти його від койотів і грифів, бодай на той час, поки я з'їздив би до форту й повернувся з підмогою, щоб забрати його.

Я вже й плаща з себе зняв, коли в мене сяйнула інша думка, що здавалася куди кращою з усіх поглядів: Замість їхати до форту самому, я вирішив забрати з собою і тіло. Мені здавалося, це неважко буде зробити, якщо покласти його впоперек позад сідла й прив'язати до луки.

Я привів на те місце свого коня і вже збирався завдати на нього тіло, коли раптом побачив ще одного коня. То був кінь, на якому приїхав Генрі Пойндекстер. Він спокійно пасся неподалік, так наче нічого не сталося. Поводи тяглися по траві, і я легко підхопив їх. Куди важче було змусити коня стояти спокійно, особливо коли я привів його туди, де лежав убитий. Затиснувши поводи в зубах, я завдав тіло на коня і сяк-так примостив поперек сідла. Але тіло зсувалося то сюди, то туди, бо вже заклякло й не згиналось, і я ніяк не міг його закріпити. Та й кінь, відчувши той страшний вантаж, почав ще дужче сахатися, і після кількох марних спроб я зрозумів, що нічого в мене не вийде.

Я вже ладен був відмовитись від свого наміру, та раптом згадав про ще один спосіб, який міг би стати в добрій пригоді. Десь я читав про південноамериканських пастухів-гаучо таке: коли хтось із них помирає чи гине від лихої пригоди на далекому пасовищі в пампі,[78] товариші відвозять його додому, всадовивши верхи, наче живого, й прив'язавши до сідла. От я й подумав: а чом мені не вчинити так само з тілом Генрі Пойндекстера?

Спершу я спробував посадити вбитого на його коня. Але сідло виявилося не досить глибоким, та й кінь ніяк не заспокоювався, і в мене знов нічого не вийшло. Лишалась тільки одна можливість одвезти тіло додому: помінятися кіньми. Я знав, що мій мустанг не опиратиметься, а крім того, й моє глибоке мексиканське сідло було придатніше на таке діло. І справді, за якусь хвилю я всадовив убитого рівно, у природній позі. Те, що тіло заклякло, тепер тільки допомогло мені: негнучкі ноги добре вдержували його верхи, і коли я засунув їх у стремена й туго затяг у свої гетри, прикріплені до сідла, вже нічого було боятися, що воно впаде. Та для певності я відрізав від ласо мотузок, оперезав ним тіло й прив'язав один кінець до передньої луки сідла, а другий — до задньої. Тоді взяв ще один мотузок і зв'язав ним стремена під черевом коня, щоб ноги не хилиталися під час їзди.

Тепер лишалося тільки якось прилаштувати голову, бо її теж треба було забрати. Я підняв її з землі і спробував зняти капелюха, але він не подався — голова так розпухла, що сомбреро наче приросло до неї. Упевнившись, що голова не випаде, я перепустив ремінець крізь пряжку капелюха і прив'язав його до луки сідла. Після цього можна було й рушати.

Я сів на коня вбитого юнака, гукнув на свого мустанга, щоб біг слідом, — він до цього звичний, — і ми поїхали в напрямі селища. Та не минуло й п'яти хвилин, як мене вибило з сідла, і далі я вже нічого не пам'ятаю. Коли б не це, я не стояв би тепер тут перед вами, у кожному разі — в такій прикрій ролі.

— Вас вибило з сідла? — здивовано запитує суддя. — Як же це сталося?

— Чисто випадково, а точніше — з моєї власної необережності. Сівши на чужого коня, я не завдав собі клопоту взяти в руки поводи. На своєму коні я звик обходитися без них, бо завжди підганяв його тільки голосом і коліньми. Отож не подумав навіть, що може статися така пригода.

Тільки-но ми рушили, як кінь піді мною раптом чогось злякався й сахнувся вбік, а тоді погнав шаленим чвалом. Я сказав «чогось», але насправді добре знав, чого він злякався. Повернувши голову, він побачив ззаду, на спині другого коня, оту страхітливу постать, що за ясного світла, — а на той час уже зійшло сонце, — могла перелякати не тільки його, а й кого завгодно.

Я схаменувся й хотів ухопити поводи, але не встиг до них дотягтися, як кінь уже мчав щодуху. Спершу це не дуже стривожило мене, та, власне, зовсім не стривожило. Я гадав, що ось-ось візьму поводи і легко спиню коня. Але виявилося, що взяти їх не так просто. Вони зсунулися вперед, майже до самих вух коня, і щоб дістати їх, мені треба було налягти коневі на шию.

Силкуючись ухопити поводи, я не дивився, куди несе мене кінь. І тільки коли щось гостре дряпнуло мене по щоці, помітив, що він звернув з відкритої дороги і скаче крізь зарості. А далі я вже не мав часу не те що роззиратися довкола, а й пробувати дістати поводи. Я ледве встигав ухилятися від гілля акацій — від тих колючих лап, що ніби заповзялися вхопити мене й стягти з сідла. І все-таки я прихитрявся якось обминати їх, хоч був уже добре подряпаний.

Одначе знайшлася така перепона, якої я не зміг обминути. То була гілляка великого дерева, що про-стяглась поперек стежки, та ще й зовсім низько, десь на рівні моїх грудей. І якраз під ту мить мій кінь знов чогось злякався і, сахнувшись убік, промчав просто під нею.

Куди він поскакав після того, я вже не берусь казати. Гадаю, ви всі знаєте це краще за мене. А я можу сказати тільки про себе: що залишився лежати під тим деревом із забитою головою і болісно розпухлим коліном, — але дізнався я про це десь годин аж за дві, не менше.

Коли я прийшов до тями, то побачив, що сонце вже високо на небі, а в повітрі наді мною кружляє велика зграя грифів. З того, куди вони витягали шиї, я зрозумів, яка здобич їх принадила. Ті бридкі птахи, а також дедалі нестерпніша спрага спонукали мене піти геть звідти. Але, звівшись на ноги, я виявив, що не можу йти. Та яке там іти — я ледве-ледве стояв.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вершник без голови» автора Майн Рід Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XCIV ТАЄМНИЦЮ РОЗКРИТО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Майн Рід ВЕРШНИК БЕЗ ГОЛОВИ 

  • ПРОЛОГ

  • Розділ І  ВИГОРІЛА ПРЕРІЯ

  • Розділ II СЛІД ВІД ЛАСО

  • Розділ III ДОРОГОВКАЗ СЕРЕД ПУСТКИ

  • Розділ IV ЧОРНИЙ НОРД

  • Розділ V ОСЕЛЯ ЛОВЦЯ ДИКИХ КОНЕЙ

  • Розділ VI ПЛЯМИСТИЙ МУСТАНГ

  • Розділ VII НІЧНІ ПРИКРОЩІ

  • Розділ VIII СЛІД ОТРУЙНОЇ СТОНОГИ

  • Розділ IX ПРИКОРДОННИЙ ФОРТ

  • Розділ X КАСА-ДЕЛЬ-КОРВО

  • Розділ XI НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ

  • Розділ XII ПРИБОРКАННЯ ДИКОЇ ЛОШИЦІ

  • Розділ XIII СНІДАНОК У ПРЕРІЇ

  • Розділ XIV МАНАДА

  • Розділ XV ВТІКАЧКУ ПЕРЕХОПЛЕНО

  • Розділ XVI ВТЕЧА ВІД ДИКИХ ЖЕРЕБЦІВ

  • Розділ XVII ПАСТКА НА МУСТАНГІВ

  • Розділ XVIII РЕВНОЩІ ХОДЯТЬ НАЗИРЦІ

  • Розділ XIX ВІСКІ З ВОДОЮ

  • Розділ XX НЕБЕЗПЕЧНА СИТУАЦІЯ

  • Розділ XXI ДУЕЛЬ МІЖ ЧОТИРЬОХ СТІН

  • Розділ XXII НЕВІДОМИЙ БЛАГОДІЙНИК

  • Розділ XXIII КЛЯТВА ПОМСТИ

  • Розділ XXIV НА АСОТЕЇ

  • Розділ XXV НЕВІДІСЛАНИИ ДАРУНОК

  • Розділ XXVI ЗНОВУ НА АСОТЕЇ

  • Розділ XXVII «Я КОХАЮ ТЕБЕ!»

  • Розділ XXVIII ЗАБОРОНЕНА ВТІХА

  • Розділ XXIX КОЙОТ УДОМА

  • Розділ XXX ЛИСТУВАННЯ СТРІЛАМИ

  • Розділ XXXI ХИТРОМУДРА ПЕРЕПРАВА

  • Розділ XXXII СВІТЛО И ТІНЬ

  • Розділ XXXIII БОЛІСНЕ ВІДКРИТТЯ

  • Розділ XXXIV ЛИЦАРСЬКІ НАСТАНОВИ

  • Розділ XXXV НЕГОСТИННИЙ ГОСПОДАР

  • Розділ XXXVI ТРОЄ НА ОДНІЙ ДОРОЗІ

  • Розділ XXXVII ПРОПАЖА

  • Розділ XXXVIII МЕСНИКИ

  • Розділ XXXIX КАЛЮЖА КРОВІ

  • Розділ XL ПОЗНАЧЕНА КУЛЯ

  • Розділ XLI ЧОТИРИ ВЕРШНИКИ

  • Розділ XLII ГРИФИ НАД ХАЩЕЮ

  • Розділ XLIII КЕЛИХ І БУТЕЛЬ

  • Розділ XLIV ЧЕТВЕРО КОМАНЧІВ

  • Розділ XLV ЗАГУБЛЕНИЙ СЛІД

  • Розділ XLVI ЗВІРЕНА ТАЄМНИЦЯ

  • Розділ XLVII ПЕРЕХОПЛЕНИЙ ЛИСТ

  • Розділ XLVIII ІСІДОРА

  • Розділ XLIX ЛАСО РОЗВ'ЯЗАНО

  • Розділ L СУТИЧКА З КОЙОТАМИ

  • Розділ LI ДВІЧІ ОЧМАНІЛИЙ

  • Розділ LII ПРОБУДЖЕННЯ

  • Розділ LIII В ОСТАННЮ МИТЬ

  • Розділ LIV ПАЛАНКІН ПО ТЕХАСЬКИ

  • Розділ LV ДЕНЬ НОВИН

  • Розділ LVI ПОСТРІЛ У ДИЯВОЛА

  • Розділ LVII СИГНАЛ ТРИВОГИ

  • Розділ LVIII ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК

  • Розділ LIX ЩЕ ОДНА ГОСТЯ

  • Розділ LX ЧАРІВНА ПРОВІДНИЦЯ

  • Розділ LXI ЗЕМНИЙ АНГЕЛ

  • Розділ LXII ПЕРЕД ВИХОДОМ НА СЦЕНУ

  • Розділ LXIII СУД ЛІНЧА

  • Розділ LXIV НЕПЕРЕДБАЧЕНІ АНТРАКТИ

  • Розділ LXV ЩЕ ОДИН АНТРАКТ

  • Розділ LXVI ПЕРЕСЛІДУВАНА КОМАНЧАМИ

  • Розділ LXVII «LOS INDIOS!» [73]

  • Розділ LXVIII МАРНИЙ ПОХІД

  • Розділ LXIX ТАЄМНИЦЯ І СКОРБОТА

  • Розділ LXX «ЇДЬТЕ, ЗЕБЕ, І ПОМАГАЙ ВАМ БОЖЕ!»

  • Розділ LXXI РУДИЙ КІНЬ

  • Розділ LXXII ЗЕБ СТАМП НАТРАПЛЯЄ НА СЛІД

  • Розділ LXXIII ОСТРІВ СЕРЕД ПРЕРІЇ

  • Розділ LXXIV САМОТНІЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ

  • Розділ LXXV ПО СЛІДУ

  • Розділ LXXVI У КРЕЙДЯНІЙ ПРЕРІЇ

  • Розділ LXXVII ЩЕ ОДНА ЛАНКА

  • Розділ LXXVIII ОБМІН КІНЬМИ

  • Розділ LXXIX НЕВТОМНИЙ СЛІДОПИТ

  • Розділ LXXX НА ЧАТАХ ПРОТИ ВОРІТ

  • Розділ LXXXI ДОГОРИ НОГАМИ

  • Розділ LXXXII МОТОРОШНИЙ КЛУНОК

  • Розділ LXXXIII ОХОРОНЦІ ЗАКОНУ

  • Розділ LXXXIV ЛЮБЛЯЧИЙ НЕБІЖ

  • Розділ LXXXV ДОБРИЙ КУЗЕН

  • Розділ LXXXVI ТЕХАСЬКИЙ СУД

  • Розділ LXXXVII НЕПРАВДИВИЙ СВІДОК

  • Розділ LXXXVIII СВІДОК З ПРИМУСУ

  • Розділ LXXXIX ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО

  • Розділ ХС РАПТОВА ПЕРЕРВА В СУДІ

  • Розділ ХСІ ГОНИТВА КРІЗЬ ХАЩУ

  • Розділ ХСІІ ВИМУШЕНЕ ПОВЕРНЕННЯ

  • Розділ ХСIII ТІЛО З ВІДТЯТОЮ ГОЛОВОЮ

  • Розділ XCIV ТАЄМНИЦЮ РОЗКРИТО
  • Розділ XCV ОСТАННІЙ СВІДОК

  • Розділ XCVI УТІК!

  • Розділ XCVII ГОНИТВА ЗА ВБИВЦЕЮ

  • Розділ XCVIII ЩЕ ЖИВИЙ

  • Розділ ХСІХ ЗАМАХ І САМОГУБСТВО

  • Розділ С РАДІСТЬ

  • Розділ без назви (103)

  • ПІСЛЯМОВА

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи