Розділ LVIII ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК

ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК

Той дикий ґвалт тривав добрих десять хвилин: кобила верещала, мов недорізане порося, а собака вторував їй тужним виттям, що відлунювало між крутосхилів обабіч річки. Певне, ті звуки розлягались не менш як на милю довкола, і Зеб Стамп, що навряд чи міг зайти так далеко, неодмінно мусив почути їх.

Не маючи сумніву, що мисливець одразу ж поспішить на сигнал, ним же самим придуманий, Фелім твердо стояв на порозі хакале й тішив себе надією, що непрохана гостя більш не пориватиметься зайти, принаймні доти, доки він за це відповідає. Незважаючи на її запевнення, він і досі підозрював її в підступних намірах щодо його господаря — а то чого ж би Зеб Стамп так турбувався, щоб його негайно викликали з лісу?

Сам Фелім уже й не думав опиратися. Перед його очима все ще стояв блискучий пістолет, і він не мав ніякої охоти сваритися з тією дивною вершницею. Коли б на варті був тільки він, мексиканка могла б безборонно зайти до хатини.

Та, крім ірландця, хатину охороняв ще один, куди надійніший сторож, що, захищаючи свого господаря, не відступився б і перед цілою батареєю важких гармат. То був Тара.

Поведінка собаки свідчила, що він не просто збуджений безпричинною тривогою. Його протягле лунке виття раз у раз змінювалося уривчастим злим гавкотом. Тара пильнував за непроханою гостею від самого початку, і її дії здалися йому ворожими. Отож він став біля дверей попереду Феліма, грізно вишкіривши ікла й усім своїм рішучим виглядом даючи зрозуміти, що зайти до хатини можна тільки через його труп.

Ісідора не виказувала ніякого наміру ризикувати.

Та й не мала такого наміру. В ту хвилину нею володіло тільки одне почуття — подив.

Вона стояла непорушно, навіть не пробуючи заговорити, і чекала, що буде далі. Такий чудернацький початок обіцяв і відповідний фінал. І вражена мексиканка терпляче дожидала його. Її недавня тривога зовсім розвіялась. Те, що вона бачила, було надто сміховинне, щоб викликати побоювання, але водночас і надто незрозуміле, щоб сміятися. На обличчі в чоловіка, що так чудно поводився, теж не видно було й тіні усміху — воно весь час лишалося цілком серйозним, хоч яку кумедну штуку він утнув, і немовби застерігало, що все це аж ніяк не жарт.

Так вона й стояла на місці, безпорадна й розгублена, аж поки з-за дерев з'явився височенний чоловік у вицвілій сукняній куртці, з довжелезйою рушницею в руках і, широко ступаючи, майже бігцем, попростував до хакале.

Коли мексиканка побачила того прибульця, на обличчя її знов набігла тривога, і тендітна рука міцніше стиснула ще не схований пістолет.

Ісідора зробила це почасти з остороги, почасти машинально. Але то був цілком природний порух при появі такого страхітливого на вигляд незнайомця, що з суворим і занепокоєним обличчям поспішав до хатини.

Та коли він вийшов на галявину, картина враз змінилася. Чоловік з рушницею так і став з розгону, і на його суворому обличчі відбився не менший подив, ніж на личку мексиканської сеньйорити. Він промовив крізь зуби кілька слів, і хоч їх годі було почути за ґвалтом, що й досі не вщухав, проте жести, які їх супроводили, досить виразно показували, що слова ті аж ніяк не вишукано-чемні.

Потім незнайомець швидко подався до кобили, що іржала, аж заходилася, і зробив те, чого не наважився б зробити ніхто, крім нього: схопив її за хвіст і звільнив від колючок, які так довго завдавали бідолашній тварині нестерпних мук.

Умить запала тиша, бо всі ті, що спершу вторували кобилі, вже звикли до її дикого іржання й замовкли, і в останні хвилини було чути тільки її.

Мексиканка все ще нічого не розуміла, хоч, кинувши побіжний погляд на чудного чолов'ягу в дверях, здогадалася, що той добре впорався з якоюсь довіреною йому справою.

Та пишався Фелім недовго. Де й подівся його вдоволений вигляд, коли Зеб Стамп, вирятувавши з біди свою «худобину», повернувся з таким лиховісно насупленим обличчям, що стало ясно: грози не минути.

Навіть присутність прекрасної сеньйорити не спинила того гнівного вибуху.

— Хай тобі сто чортів, проклятущий ірландський бовдуре! І оце задля того ти мене зірвав?! Та ще саме тоді, як я взяв на мушку здоровенного індичиська! Фунтів на тридцять, аж ніяк не менше. Уже й курок натискав, коли ця клята худобина сполохала його к бісу своїм лементом. Плакав тепер наш сніданок!