ПОЗНАЧЕНА КУЛЯ
Перше ніж загін наздогнав слідопита, сталася невелика пригода. Майор повів своїх людей не прогалиною, а навпростець крізь зарості. Такий шлях було обрано не випадково: майор не хотів, щоб нещасний батько зазнав нових страждань, побачивши кров — кров його сина, як гадав слідопит. Те моторошне місце лишилося осторонь; ніхто, крім майора та слідопита, про нього й не здогадувався, і загін посувався вперед, нічого не знаючи й не гадаючи.
Вони пробиралися вузькою звіриною стежкою, де заледве могли проїхати поряд два вершники. Місцями та стежка виходила на галявини, але за кілька ярдів знову заглиблювалась у зарості.
Раптом на галявину, куди вони саме виїжджали, з хащі вискочив ягуар — звір, рідкісний своєю яскравою красою, навіть як на тропічні джунглі. Природа вигадливо розфарбувала його жовту шкуру чорним розсипом кілець, кружалець, плям, що зливалися в один химерний візерунок. Той величезний пістрявий кіт, гнучкий і дужий, що пружним стрибком вискочив на галявину, не міг не привернути уваги вершників, хоч яка серйозна мета їх вела. Двоє з них вистрілили навздогін звірові, що метнувся в хащі.
То були Кассій Колхаун і один молодий плантатор, що їхав поряд з ним.
Ягуар упав мертвий — куля прошила йому хребет.
Хто ж із двох зробив такий вдалий постріл? Обидва — і Колхаун, і молодий плантатор — приписували ту честь собі. Вони стріляли разом, але в ціль влучила тільки одна куля.
— Ось зараз я вам доведу! — впевнено заявив відставний капітан, злазячи з коня.
Він підійшов до вбитого ягуара, витяг ніж і, звертаючись до всіх, хто там був, сказав:
— Куля має бути в тілі звіра, правда ж, панове? Якщо ця куля моя, на ній є мої ініціали — дві літери «К» — і півмісяць. Мені роблять кулі на окреме замовлення, отож я завжди можу впізнати дичину, яку сам убив.
З того, як хвалькувато Колхаун підніс догори вийняту кулю, неважко було здогадатися, що він казав правду. Найцікавіші під'їхали глянути ближче. Куля справді була позначена ініціалами відставного капітана, і, отже, суперечка розв'язалася не на користь молодого плантатора.
Невдовзі після того загін дістався до місця, де чекав слідопит, і рушив за ним далі.
Там уже не було відбитків копит двох підкованих коней. На стежці виднів лише один слід, та й то такий невиразний, що подекуди розрізнити його міг тільки Спенглер. Той слід ішов крізь зарості, час від часу виходив на галявини і, нарешті, виписавши коло, вивів їх знову на ту саму прогалину, тільки трохи далі на захід.
Хоч Спенглер і не був першорядним слідопитом, проте їхав тим слідом так швидко, що інші ледве встигали за ним. Він уже знав, котрий кінь пройшов там уночі — то був мустанг, що стояв під тополею, поки його вершник курив сигару, той самий мустанг, глибокі відбитки чиїх копит слідопит бачив на землі, просяклій людською кров'ю.
Поки був сам, Спенглер пройшов трохи й слідом американського коня. Та незабаром він зрозумів, що той слід виведе назад у прерію, звідки вони приїхали, а далі, як видно, до поселень на Леоні. Отож слідопит облишив його і повернувся до сліду підкованого мустанга, майже певний, що цей слід приведе його до розгадки кривавої таємниці, а може, й до лігва самого вбивці.
Коли перед тим він якийсь час не міг збагнути, чому подекуди перекриваються сліди двох коней, то тепер його не менш спантеличив цей поодинокий слід. Він тягся не прямо, як ото коли вершник поганяє коня вперед, а виписував зигзаги, то збочував із стежки, то повертався на неї, часом кружляв на місці, — так ніби мустанг був без вершника або той заснув у сідлі.
Чи міг то бути слід коня, що ніс на собі людину, яка щойно вчинила вбивство і, збурена тим кривавим ділом, поспішала втекти від місця злочину?
Спенглер так не думав. Та й узагалі не знав, що думати. Він був остаточно збитий з пантелику і чесно зізнався в цьому майорові, коли той спитав його, що показує слід. А видовище, яке невдовзі після того постало перед його очима і водночас перед очима всіх, хто їхав за ним, не тільки не прояснило таємниці, а й зробило її ще незбагненнішою.
Та' навіть більше. Те, що досі було всього лише загадкою й будило здогади та роздуми, раптом обернулося жахом, та ще й таким приголомшливим, який могло викликати тільки щось надприродне. І ніхто не сказав би, що на те не було причини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вершник без голови» автора Майн Рід Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XL ПОЗНАЧЕНА КУЛЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.