Розділ XXXIII БОЛІСНЕ ВІДКРИТТЯ

БОЛІСНЕ ВІДКРИТТЯ

Як сталося, що двоюрідний брат Луїзи Пойндекстер не спав такої пізньої ночі — або, власне кажучи, такого раннього ранку? Чи хтось попередив відставного капітана про те побачення, чи, може, просто невиразна підозра змусила його залишити свою спальню і обійти дозором сад?

Іншими словами — чи став він свідком зустрічі закоханих випадково, чи вистежив їх зумисне?

Слушне перше. Чиста випадковість, а точніше випадковість і місячна ніч дали йому змогу зробити відкриття, що тепер палило його душу пекельним вогнем.

Стоячи опівночі на асотеї, куди він піднявся без певної причини, і отруюючи духмяне повітря тютюновим димом, відставний капітан начебто не виявляв ніякої тривоги. Рани, що їх він дістав у поєдинку з мустангером, уже загоїлись, і хоч згадка про ту ганьбу й досі збурювала в ньому чорну лють, проте гіркоту поразки певною мірою заглушувала надія на помсту, для здійснення якої він уже дещо зробив.

Як і Луїзин батько, Колхаун був дуже задоволений з того, що вона останнім часом не виїжджає з дому, бо саме за його таємною порадою старий Пойндекстер заборонив дочці їздити самій. Так само як і той, він не підозрював, чому дівчина раптом захопилася стрільбою з лука, й не надавав цьому ніякого значення. Він почав навіть тішити себе надією, що Луїзина байдужість до нього просто вдавана або й узагалі існує тільки в його уяві. Останніми днями дівчина ніби полагідніла, і ця приємна зміна ще дужче схиляла його до думки, що, може, він і помилявся у своїй ревнивій підозрі.

Колхаун і дотепер не мав ніяких певних доказів її прихильності до молодого ірландця, а що нових причин тривожитись не виникало, то він ладен був повірити, що їх справді немає.

У такому вмиротвореному настрої він і піднявся на асотею. З того, як він безтурботно запалив сигару й став курити, було очевидно, що, незважаючи на пізню годину, він прийшов туди без якоїсь певної мети. Може, йому просто захотілося на час залишити свою задушну спальню й подихати свіжим повітрям, чи то помилуватися красенем-місяцем, хоч загалом таких романтичних нахилів за ним не водилося.

Та хоч як воно було, а відставний капітан запалив сигару, став лицем до річки і, спершись на парапет, з видимим задоволенням курив. Не порушив його спокою і вершник, що з'явився за річкою і поїхав відкритою рівниною. Колхаун знав, що там проходить дорога. Отже, то міг бути якийсь подорожній, що вирішив скористатися з нічної прохолоди і їхати далі, адже ніч була така, що звабила б у дорогу навіть дуже стомлену людину. А може, то котрийсь плантатор повертався додому з селища, затримавшись на зайву часинку в готельному барі.

Коли б це було вдень, відставний капітан напевне впізнав би вершника, а тепер, при світлі місяця, бачив тільки, що то чоловік на коні, та й годі. Він машинально вів за ним очима, як ото, буває, замислившись, стежиш за якимось зовсім не потрібним тобі предметом, що пливе за водою. І тільки коли вершник порівнявся з гайком напроти гасієнди і, притримавши коня, повернув під дерева, Колхаун зацікавився його поведінкою.

— Що б це, в біса, могло означати? — пробурмотів він сам до себе, вийнявши з рота недопалок сигари. — Ах ти ж чорт, він зліз із коня! — провадив він, коли невідомий з'явився пішки на ближчому краю гайка.— І йде сюди, просто до закруту річки… О, вже спускається з кручі, та так швидко, наче вже не раз там ходив. Невже він хоче пробратися в наш сад? Тоді йому доведеться переплисти річку, а чи варта справа заходу? І якого біса йому треба в саду? А може, це злодій?..

То було перше, що спало Колхаунові на думку, але він одразу відкинув це припущення. Щоправда, в іспано-американських країнах навіть жебраки їздять верхи, то чого б не їздити й злодієві. Та все ж навряд щоб чоловік отак серед ночі прискакав на коні красти садовину чи городину.

Чого ж тоді йому треба?

Те, що невідомий залишив свого коня в гайку, а сам пішов до річки пішки — та ще й скрадаючись, як можна було помітити навіть у тьмяному світлі місяця, — досить промовисто свідчило, що його наміри навряд чи чесні, й наводило на думку про якусь зловмисну мету.

Що ж він міг замислити?..

Відколи невідомий спустився з кручі, Колхаун більш не бачив його. Чагарі на протилежному березі сховали його від очей.

З яким же наміром він туди забрався?

Уже чи не вдесяте відставний капітан, дедалі дужче тривожачись, запитував себе про це, коли раптом до нього долинув такий звук, ніби щось кинули в річку. Звук був тихий, але Колхауи виразно почув, як щось тверде хлюпнулось об воду.

— Наче весло, — пробурмотів він. — Авжеж, так і є. Богом присягаюся! Той злодюга вкрав наш човен і веслує просто до саду. Чого ж йому все-таки треба?..