Розділ VI ПЛЯМИСТИЙ МУСТАНГ

ПЛЯМИСТИЙ МУСТАНГ

Фелім не помилився: то був голос його господаря, Моріса Джеральда.

Вийшовши надвір, слуга побачив мустангера, що вже під'їжджав до хатини. Як і слід було сподіватися, господар сидів верхи на своєму гнідому, але той здавався майже чорним від поту. На грудях та боках коня біліла присохла піна.

Гнідий був не сам. На туго напнутому ласо, прив'язаному до сідла, за ним ішов товариш, а точніше — бранець. Щелепи того другого коня міцно стягував шкіряний зашморг, закріплений ременем, що обвивав його шию одразу ж за вухами. Це не давало коневі кусатися.

То була дика кобила цілком незвичайного вигляду, а власне, масті — такої рідкісної, якої не побачиш і серед величезних табунів у широкій прерії, де досить часто трапляються коні найдивовижнішої масті. На її темно-шоколадній, подекуди майже чорній шкірі були розкидані однакові розміром білі плями, та ще й так рівно, як ото темні плями на світлій шкурі ягуара. Ця незвичайна масть ішла в парі з бездоганною будовою: лошиця була широкогруда, крутобока, із стрункими ногами, а голова її могла правити за взірець кінської вроди. Як на мустанга, вона видавалася чималою, хоча й була менша за звичайного англійського коня, менша навіть за гнідого — також мустанга, — що допоміг полонити її.

Прекрасна полонянка належала до табуна, що вподобав собі пасовисько у верхів'ях Аламо, — саме там мустангер тричі ганявся за нею. Всупереч прислів'ю, яке твердить, що за третім разом неодмінно має пощастити, він упіймав своє щастя лише за четвертим разом. З допомогою чарівної мотузки із зашморгом на кінці Моріс полонив-таки цю тварину, що її з якихось тільки йому відомих причин так прагнув здобути.

Фелім ще ніколи не бачив, щоб його господар повертався з ловів такий радісний і збуджений, навіть як той приводив за собою на ласо п'ять чи шість мустангів — а таке траплялося нерідко. Та ще ніколи не випадало Фелімові побачити й таку красуню, як зловлена того дня плямиста кобила. Ця тварина могла збудити захват і не в такого знавця коней, як колишній помічник стайничого в замку Баллах.

— Гіп-гіп-ура! — вигукнув він, побачивши господареву здобич. — Хвала Пречистій Діві й святому Патрікові![18] Паничу Морісе, ви таки запопали цю плямисту! Оце лошиця, бий мене грім! Справжня красуня! Не диво, що вам так кортіло зловити її. Боже правий, якби її вивести на ярмарок у нас в Баллінасло, можна було

б заправити скільки завгодно, й ніхто б і торгуватися не став! Ну й красуня! Де ж ми її поставимо, паничу? В коралі разом з іншими?

— Ні, там її можуть захвицати. Припнемо її під повіткою. А гнідий перебуде цю ніч під деревами просто неба. Якщо в ньому в хоч трохи лицарства, він не буде проти. Скажи, Феліме, чи ти бачив коли таке прекрасне створіння? Я, звичайно, маю на думці кінську красу.

— Ні, паничу Морісе, зроду не бачив! А я ж таки мав справу з неабиякими кіньми в нас у Баллібалласі. Ну й красуня, просто взяв би її та з'їв! Хоч, правду сказати, вигляд у неї такий, що вона сама з'їсть кого хочеш. Ви ще не пробували її об'їжджати?

— Ні, Феліме, я не хочу з цим квапитися. Ось матиму час, то візьмуся до неї як слід. Шкода було б занапастити таке чудо природи. Почну приборкувати її уже в селищі.

— То ми їдемо до селища, паничу? Коли?

— Завтра. Вирушимо на світанку, щоб за день дістатися до форту.

— Хвалити Бога! Ну й радий же я! Не за себе, паничу Морісе, а за вас. Ви, мабуть, і не знаєте, що віскі в нас уже на денці? З того, як воно хлюпає в бутлі, його там заледве на раз лишилося. Ті шахраї у форті нечисті на руку. Мало того, що недоливають, так ще й розводять водою, отож нема в ньому справжньої міцності. Побий мене грім, галона[19] добрячого ірландського віскі нам вистачило б утричі надовше, ніж оцього американського пійла, як називають його самі янкі.

— Щодо віскі не турбуйся, Феліме. Гадаю, там ще вистачить і на сьогодні, і на те, щоб налити у флягу для завтрашньої подорожі. Не журися, старий баллібал-лахцю! Ходім краще поставимо під повітку нашу плямисту красуню, а потім уже поговоримо на дозвіллі про новий запас того питва, що його, як я знаю, ти любиш більш за все на світі, окрім хіба себе самого.

— І вас, паничу Морісе! — докинув ірландець, кумедно підморгнувши.

Господар засміявся і скочив з коня.

Плямисту кобилу поставили під повітку, гнідого тимчасово припнули до дерева, і Фелім заходився чистити його за всіма правилами, заведеними у прерії.