Розділ «КIТ У ЧОБОТЯХ»

…А от на другiм краю:

– Комедiя! Как все заволновалiсь. Товарiщ Ларiков, неужелi ви нє волнуєтесь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналi. Це до одного з тих, що все знають:

– Ну от, єслi ви всьо знаєте, скажiте: когда Тьєр разбiл велiкую французскую комуну – в 71 iлi в 48 году. А? От скажiте.

– А ви, товарiщ Молодочков, не хiтрiтє, нє випитивайтє, скажiте просто, что ви не знаєте. I тогда я вам скажу.

Молодчiков червонiє, i я червонiю, i багато з нас червонiє, бо бiльшiсть iз нас – це тi, що нiчого не знають, але цього нi в якiм разi не скажуть.

– Це ж дурницi – цi дискусiї, наче ми шкiльники.

– I правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освiти. Не достає ще екзамена з iнспектором. Iще чути:

– Да, наконєц, дайте мнє на мiнуту «Азбуку комунiзма»).

– Фу, чорт, снова забил. Капiталiзм iмєєт трi прiзнака: монополiзацiя проiзводства… монополiзацiя проiзводства…

– От бачите, все ж одно не знаєте.

– Ах, оставьтє мєня, товарiщ…

Нарештi вечiр.

Так: за вiкном, як i в iнших моїх оповiданнях (не всiх), – громи гармат, а десь у травах, а потiм на дорозi – кавалерiя. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерiя, може, рейд.

I хтось тихенько за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папiрцi, ганчiрки й дух порожнечi, дух побiгу, дух крови».

Але те забувається.

…Доповiдач скiнчив.

Товариш Жучок:

– Ну, товаришу Бойко, все-таки я нiчого не зрозумiла. При чому тут дiалектика, коли сказано iсторичний матерiялiзм? Ви як думаєте?

– Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.

Товариш Жучок очi драконом: