Розділ «I»

А весною?!. Скоро отеє скресла крига, потанув снiг, iз стрiх закрапало, а з гiр струмочки покотилися; сонечко грiє з-за весняних хмарок; вiтрець дрiмливий та теплий якийсь паше, – вже Катря веснянки заспiвала. Iде слободою й спiває, i дiвчат на вулицю викликає.

Всiма, було, вона дiвчатами верховодить. I дiвчата її слухали, i дуже її любили; вона ж, було, з ними скiльки раз на день i попосмiється, i посвариться кiлька раз, i обiйметься…

Життя молодеє! Пiшло вже ти за водою!

Весна йде та йде. Ось вже i небо голубе i чисте, i вода голуба, просвiтчаста. Сонечко блищить i горить; гаї розвиваються; садки зацвiтають; увечерi десь тьохнув соловейко на листатому кленi; кує зозуля на високiй березi; гуде бджола; мигтять бiлi метелики понад молоденькою травичкою; хрущi лiтають гучливi… якийсь гомiн, гук якийсь чи з-пiд землi, чи з води, чи з неба!..

Дожидаємо вечора, а ввечерi – на могилу. Ледве нам сяють мiсяцевi роги, тихо усе, – тiльки ми спiваємо, та десь млин меле, та вода в береги плескає…

У празник, було, ми заранi прокинемось до церкви, а з церкви по дiвчат на слободу: аукає, збирає Катря дiвчат:

– Дiвчатонька! Ходiмо ми на могилу!

– Нi, ходiм у гай по суницi! – Нi, лучче вже на пологи, в степ! – Нi, в садок! – Там краще! – А там лучче! – А там веселiше!

I там, i там! I всюди гарно, i всюди весело, i всюди красно! I весела юрма дiвчат жене, i пiсня i регiт несеться…

Що то молодi лiта золотi людям! Що задумав, все йому можна, все йому вiдрадiсне, все втiшно; а старому – як заказано!