Розділ «XI»

– Як вiн прийняв теє, – не знаю, – говорила мати, смутно виглядаючи його додому.

Вiн повернувся увечерi пiзно.

Увечерi всi у хатi зiбралися, усi вкупi перебули його, довгого вечора того. Усi робили кожен своє дiло.

I багато тих вечорiв довгих перевелося в нас без розмови, без гомону, – от як, бува, при недужому, що к смертi недугує, сидять люди, не зглянуться, бо смутний кожен погляд, не розмовляться, бо нема їм у словi поради, а час iде, тихо йде, дуже тихо, – то нiби разом як промигне кiлька годин i знов ледве точиться, а кожна хвилина важко прилягає на душi.