Розділ «15»

– Це також твоя хата? – Sаня скептично оглянула інтер’єр квартири. Старі обої де-не-де випнулись пухирями. Дверцята антресолей провисли.

– Ні. Колись Солтис купив її для всіх, – Ярковський пройшов до кухні й перевірив вміст холодильника. Упаковки з плавленим сиром та рибні консерви, які він минулого місяця поклав в лоток під морозильною камерою, лежали неторканими.

– Для всіх? – Sаня зайшла до кухні слідом за Ярковським. Тому здалось, що дівчина принюхується до повітря.

– Він тоді, шість років тому, зібрав цікаву команду.

– Я щось про це чула, – зізналась Sаня, не припиняючи підозріло ворушити ніздрями. – І ти був у команді?

– Так, був… А чого це ти там винюхуєш?

– Щось смердить. Тут сміття виносять? – Дівчина відкрила дверцята під мийкою. – Авжеж, не виносять.

– Нехай споночить, я все винесу.

– Споночить? – перепитала Sаня.

– У сенсі «стемніє».

– Ти на філолога вчився?

– Ні, я закінчив історико-архівний.

– Слухай-но, Ярковський, – Sаня присіла на кухонний стіл. – Ми з тобою сто років знайомі, а я ж про тебе ніфіґасі не знаю. Ти такий закритий чувак, що мені аж страшно. Ні, чесно, мій радар тебе в упор не фіксує. Тебе ані на Фейсбуці, ані «Вконтакте» немає. Ніколи про себе нічого не розповідаєш. Не еспер, а цілий секретний агент.

– Сайру їсти будеш? – Ярковський поставив консерви на стіл.

– Я все їсти буду. А поки я їстиму, ти мені розкажеш про команду Солтиса.

– Навіщо тобі?

– Я хочу все знати про Солтиса. Я ж нібито його учениця.

– Чому «нібито»?

– Він знайшов мене за півроку до смерті. Тільки я почала роздуплятись в ESP [25], як – бац! – Наставник двинув коні.