Розділ «15»

– Це не має значення. Ніколи не кажи «нібито учениця». Ти – медіум, психонавт школи Солтиса. Крапка.

– «Психонавт» – горбате слово.

– Зате точне.

– Я хочу бути еспером.

– А я хочу яхту з двома моторами і бунгало на Мальдівах. І що з того? – Ярковський знайшов відкривачку й заходився відкривати банку з сайрою. – Чесно кажучи, я й сам мало що знаю про Наставника. Він більше працював з дівчатами.

– З тією татаркою, з Айсу?

– І з нею, і з іншими. Він любив дівчат-психонавтів.

– В сенсі «любив»? Спав з ними?

– У всіх сенсах, – Ярковський остаточно подолав спротив бляхи. – Візьми з шафки миску… Я кажу миску, а не тарілку. Глибоку. І виделки.

– Значить, у Наставника був гарем, – підсумувала Sаня, голодними очима спостерігаючи, як Ярковський перекидає шматочки сайри до миски.

– У Наставника, Sанька, гарему не було. У Наставника була команда. Яка вміла знаходити і знищувати монстрів. А все інше – лірика.

– Щасливі були часи? Golden age? – дівчина скорчила мармизу. – Справжні мисливці за привидами, так?

– Так, – погодився Ярковський, підсунув рибу та сир до Sані. – Щасливі часи. Смачного.

– Дякую, шеф, – дівчина загорнула шматок сайри у сирний пластівець. – Виходить так, що я Солтису не сподобалась. Він мені ліжко не пропонував.

– В останні місяці йому було не до дівчат. Він передчував свою смерть.

– Виправляв карму?

– Давай про щось інше.

– Я зануда? – примружилась Sаня.

– Ні, але давай про інше. Не про Солтиса.

– Чому?