Розділ «6»

– Боляче били? – Ярковський повернув Sаню обличчям до світу, щоби роздивитись синці і подряпини.

– Терпимо, – скривилась та. – Не принцеса, виживу.

– Гурґен бив?

– Ні, начальник безпеки, – вона висковзнула з рук Ярковського, сіла на диван, скинула кросівки, підтягнула коліна до підборіддя. – Цей крєндєль тепер на моєму радарі.

– …?

– Збочений на весь казанок. Ти б бачив. В нього така посмішка… Так посміхався той астероїд, що довбанув динозаврів. Летів типу і либився грьобаними ущелинами. Б-р-р-р…

– Прийде час, ми…

– Припини.

– Я…

– Припини, кажу, – Sаня торкнулась синців на шиї. – Я ж сказала: чорт на моєму радарі. Все, крапка… Краще дай сигарету.

– На, – він кинув на диван спочатку пачку «собранія», відтак запальничку. – Не гризись. Не лише ти облажалась.

– Невже?

– Осинський ще той жлоб. Я в нього ледве баблос вирвав. Про огляд місця, речі Пелагеї та реферат Варвари вже навіть й не згадував.

– Так ти мене розвів?

– Чому «розвів»?

– Розвів, розвів, – Sаня вставила сигарету у губи так, щоб не зачепити змазане йодом садно, підпалила. – Гарантував мені гонорар, відправив у лапи гоблінів, а сам був порожнім, як пенсійний фонд. Ще навіть тему не роздуплив. Гарант хрєнов… – Вона підпалила, обережно перемістила паперову паличку вздовж лінії губ, зафіксувала. – Але ж ти жук, Ярковський. Шершавий такий жучара, розводний.

– Мене Балтер підставив. Він дав зрозуміти, що про все домовлено.

– А ти, типу, такий простий і довірливий.

– Я з дитинства його знаю.