Розділ «15»

– В нього виявилось алібі. За дві години до того, як батько вийшов з дому, він попав в ДТП й на момент злочину знаходився в травмопункті з переламаною рукою. Купа свідків, медичні експертизи і все таке. Менти пробивали його зв’язки з криміналом, але нічого не пробили. Сказали, що, можливо, батько був необережним у розмовах.

– І ти в це віриш?

– Звісно, що ні. Батько при чужих не тріпався. Про колекцію – тим більш.

– А монета?

– У Парковому Домі казали, що її купив іноземець. Через три роки дуже подібний на неї двадцятник виставлявся на аукціоні. І там був проданий за фантастичні гроші. Утричі дорожче, аніж продавали батькові. Колекційні монети, бони, ордена ніколи не дешевшають. Вони лише зростають в ціні, зростають швидше за банківське золото. Як антикваріат. У монети вигідно інвестувати. Якщо в тебе будуть гроші…

– …то я звернусь до нумізматів. Дуже дякую за пораду, – Sаня тривожно подивилась на стелю, де причаїлась зграйка комарів. – Отже, саме смерть батька відвернула тебе від нумізматики?

– Боги вбивають своїх служителів. Навіть відданих, – Ярковський відкрив кватирку, перевірив кріплення антимоскітної сітки. – Боги жорстокі.

– Але ж це не колекція вбила твого батька?

– На речі можна дивитись з різних точок зору… – Ярковський скрутив зі старої газети інструмент для хльоскання комарів, поліз на стілець. – Можна дивитись так (лясь!). А можна й інакше (лясь!). Як би там не було, я служу іншим богам.

– Я помітила.

– Молодець (лясь!).

– А ти сам не намагався дізнатись, хто вбив батька?

– Щоби шукати (лясь!), треба за щось зачіпитись (лясь!).

– Тепер в тебе є куля.

– По-перше, вона не моя, а родини Балтера (лясь!). А по-друге, я ще не впевнений (лясь!), що зможу працювати з нею за межами цієї справи (лясь!), – він переможно оглянув стелю, змахнув хлопавкою павутину над антресолями. – Ніби всіх повбивав.

– Тепер твоя черга розповідати, – Ярковський зістрибнув зі стільця і сів напроти Sані. – Чому ти застрягла на примітивному рівні?

– В одному тупому фільмі медіум на такий наїзд відповідає: «Я нестабільна».

– А знаєш, я люблю «Зоряний десант». Бувають і тупіші фільми.

– Бувають, – погодилась дівчина і зустріла погляд Ярковського з тим виразом на обличчі, з яким Коллін Порш розстрілювала інопланетних жуків [26]. – Я відповіла.

– І хто ж визначив ту твою… нестабільність? Солтис?