Розділ «15»

Ярковський, Sаня і куля.

Куля вела себе чемно й жодним чином не заважала двом іншим членам dream teem обмінюватись ніжними епітетами, цілунками та секреціями.

Потім Sаня заснула, а Ярковський ще довго дивився в стелю, згадуючи ті дні, коли він чекав у цій квартирі свого Наставника. Відтак він пошепотів над кулею древню мантру, поклав її під подушку й пірнув у сон.

…Ярковський висить у безмежному, наповненому зірками, просторі. Під ним розгортає світлові спіралі вихор Чумацького Шляху. Він відчуває безжальні енергії, які вирують у тих спіралях, і променеві хвилі, що котяться вздовж і впоперек зоряних рукавів. Він чує, як на далеких світах кубляться міріади інопланетних жуків, як вибухають спорами мерехтливі гриби-люмінофори, а броньовані хробаки вгризаються у надра крижаних хребтів. Він чує плюскіт метанових боліт і землетруси на молодих, огорнених сірчаними туманами, планетах. Оператор сну розгортає перед ним мільярдолітні вектори Творіння, а розумне згущення, що знову пролізло до його голови, пропонує порівняти божественну велич космосу з нікчемністю земних справ.

Він розуміє, що спокуса порівняння є чимось подібним на шпаги Стражів і відкидає спокусу. Він каже розумному згущенню, що велич галактик не відміняє страждань самотніх, а краса зоряних колисок не відкупає жах замучених і забутих. Розумне згущення відповідає на цю сентенцію холодом, що здається Ярковському посмішкою, а чому саме нею – він не зміг би пояснити жодною відомою йому комбінацією слів та образів.

Раптом галактичне видіння щезає. Він бачить велику, немов зала, кімнату, де чоловіки у костюмах і жінки у вечірніх платтях кубляться зграйками навколо шведського столу. Оператор сну «наводить різкість» на групу людей, що розмістилась у ніші, на канапах в стилі «помпадур». Ярковський впізнає Бусурманка, незвично богемного у стильному клубному піджаці і метелику. Той стоїть поряд з канапою, на якій розташувалась, судячи з усього, подружня пара. Чоловік з худим нервовим лицем, одягнений у світлий вельветовий однобортник, підкреслено власницьки кладе руку на плече ефектної молодої брюнетки. На тій рівно стільки одягу, скільки необхідно, щоби жінка не виглядала зовсім голою. Шию брюнетки прикрашає кольє авангардного дизайну. Брюнетка притягує чоловічі погляди і відверто тішиться цим.

На сусідню канапу, розвернуту в бік комину, присідає немолода дама з горностаєвою горжеткою. Її щільно обливає (кращої асоціації Ярковському підібрати не вдається) чорне плаття, на якому при найменшому русі спалахують крихітні блискітки. Висока зачіска дами підкреслює бездоганну форму її шиї, горду посадку голови і маленькі вушка з акуратними діамантовими сережками. Ярковському здається, що граційна дама, складаючи свій образ (свідомо чи несвідомо), апелювала до знаменитого портрету Єрмолової [28]. За цією асоціацією та за поглядом Бусурманка, спрямованим на неї, він остаточно впевнюється, що бачить Юлію Пшеладовську. Він і раніше зустрічав в інтернеті фотографії примадонни, але там вона була значно молодшою, у сценічному гримі та оперних платтях.

Розумне згущення наче випускає лоскотливі мацачки. Ярковський смикається і з цієї миті невиразний шум складається у голоси. Бусурманко читає вірш:

…те, що любиш,

завжди розпадається на біле і чорне,

на фрагмент і надмірність,

на троянду і дохлого віслюка,

на знаряддя і ціль,

а іноді й на її відсутність;

і всі спроби з’єднати роз’єднане,

придумати третього,

або ж закликати Бога

впираються в ігри шматків,

в нескінченні і стомливі

ігри шматків.