Розділ «10»

[№ 19 – Федір Андрійович Бусурманко, письменник-фантаст, поет, лауреат премії «Золотий Дракон», 56 років]

– А ти правий був, що всі творчі люди прибацані, – заявила Sаня, обережно обходячи чергову калюжу. – Це ж треба жити в такій конченій дупі.

Вони вже півгодини пробирались заплутаними вуличками дачного кооперативу. З неба падав теплий нудний дощ. Навколо підносились паркани. Номери будиночків рясніли додатковими літерами і числами через риску. Навігатор також запутався, кожного разу показуючи новий напрям.

– Тут куди не підеш, усюди вулиця Липова, – сказала Sаня і пчихнула. – Мля, я вже вся мокра. Ця твоя парасолька до одного місця.

– І жодної липи, – озирнувся навколо Ярковський. – Самі лише тополі.

Цієї миті з його кишені звуками «Каліфорнії» озвався сотовий. Ярковський ледве видобув його з-під набряклої водою плащівки. Цапнув телефон за джойстік, привітався, послухав, подякував, вимкнув.

– Маємо координати Кімі, – повідомив він.

– Й де вона?

– В Ужгороді. Вийшла там заміж.

– Це в Карпатах?

– В Закарпатті. Обласний центр.

– Дивно, – знизала мокрими плечима дівчина. – Я думала, що незакомплексовані юні модельки виходять лише за іноземців або київських бізнюків. Вона ж з цілим графом тусувала, а тепер… обласний центр? Тут щось не те, Ярковський. Тут щось підозріле.

– Ужгород – майже Європа. Там до кордону з Євросоюзом кілька кілометрів. На деяких вулицях вмикається роумінг.

– А звідки інфа про Ужгород? Мурчик-гламурчик?

Він колись сам познайомив Sаню з Мурою, своєю колишньою, а тепер дружиною генерала податкової поліції. Sаня знала: якщо треба пробити чиюсь адресу, номер автівки або мутну ситуацію, Мура йому не відмовить.

«Вірніше, генерал не відмовить Мурі», – сам себе виправив Ярковський. Відтак кивнув.

– Як вона там? – поцікавилась Sаня.

– Все в шоколаді. Вона ж молода генеральша.

– Але й тебе не забуває.