Розділ «12»

[№ 5 – Воронар (Твердохліб) Катерина Іванівна на прізвисько «Кімі», дружина винороба, колишня фотомодель, 19 років]

Купуючи собі і Sані квитки на експрес до Ужгороду, Ярковський припустився помилки, придбавши плацкарти. Вже за чверть години після відправлення Sаня підібгала під себе ноги, начепила волохаті навушники й крізь темні окуляри гидливо косила на сусідів, що повитягали з торб пиво, чебуреки, ковбасу й смаженину. Вагон поступово наповнили аромати фаст-фудів, трелі сотових, веселі перемовини та стравохідно-шлункові звуки.

Напроти Ярковського і Sані вмостився череватий добродій, який вивалив на столик цілу гору буфетної гастрономії. Курку-гриль в його мандрівному наборі супроводжували мариновані огірки, цвіклі, бутерброди з голландським сиром, варені яйця, упаковані в плівку товстенькі зрази, десертний рулет та дволітрова пляшка з темним пивом.

Чим вище громадився масив їдла, тим нижче схилялась голова нещасної Sані. Ярковський майже фізично відчув її обридження атрибутами жлобського світу. Він як і Sаня передчував неминуче настання того моменту, коли добродій запропонує розділити з ним трапезу.

Розклавши свій скарб, черевань розпечатав блискучий пакет з куркою, з насолодою принюхався до його вмісту і запитав:

– Ну то що, молодята, пиво п’єте?

– Ми щойно повечеряли, – якнайщиріше посміхнувся до нього Ярковський.

– То ви вдома вечеряли, а тепер ви в дорозі, – зауважив власник курки. – В дорозі треба їсти, бо невідомо де ще прийдеться.

– Ми по хавчику не виступаємо, – тримав оборону Ярковський.

– А чого вам того боятись? Он ви які худі, вам фігуру зберігати не треба, – посміхнувся добродій у відповідь й поплескав себе по череву. – Не те що мені, старому.

Sаню пересмикнуло.

– Й, до речі, – продовжував черевань, – я ж вам не курку, я вам пиво пропоную. Пиво добре, «бергшльос» називається. Трошки собі сьорбнемо, якщо ви такі ситі, а я ще й поїм, з вашого дозволу.

– Дякуємо, – кивнув Ярковський. – Я трошки вип’ю з вами, а дівчина не п’є.

– Я п’ю, – раптом заявила Sаня і зняла навушники.

– Ото правильно, – розплився у широкій посмішці черевань. – А то ваш кавалер за вас розписується. В мене на такий випадок є стаканчики.

Він витягнув їх цілу батарею, відділив три й спритно розлив пиво. Хоча над стаканчиками виросли пінисті «капелюшки», жодної краплі не сповзло на стіл.

«А дядько – снайпер», – подумки схвалив череваня Ярковський. Минуло вже кілька хвилин, як раптово проснулись його телепатичні здібності. Від любителя пива на еспера линув мікс з калічних сентенцій і матюків. Над всім тим домінували дві групи думок, одна з яких стосувалась розмірів і подробиць якогось спадку, а друга – грошей, необдумано позичених питущому швагрові. Ярковський також вловлював уривки хтивих фантазій череваня. Їхньою героїнею була, судячи зі всього, Sаня.

«Добре, що мала про це не знає, – подумки посміхнувся еспер. – Хоча, хто зна, може подорож вийшла б веселішою».

– Давайте знайомитись, – запропонував черевань. – Мене Любомиром називайте.