Розділ «11»

Досвідчені руки, що переживали і створювали пригоди, рахували монети, оперували зброєю та працювали з вогнем і агресивними сполуками.

Тілесна станція геть спітніла, коли старовинна одежина нарешті розчахнулась. Під нею виявився широкий черес, до якого причепили полотняну торбинку. Розмотавши її, він занурив руку до полотняного міхура й витягнув звідти кулю. Важку й непроникно-темну, наче насотану вуличним мороком.

«Клади на гексу», – сказала жінка.

Ярковський розгублено подивився на стіл. Де тут «гекса»? Черепи хижо всміхались до нього кривими пощербленими зубами. Він послав благальну думку до розумної порожнечі, але та, як і пасує порожнечі, не озвалась. Ярковський відчув паніку, чуже тіло знову геть вкрилось потом, а потім десь в голові повстав вихор хаосу. У вухах щось куцо дзеленькнуло і повернулось відчуття падіння.

Удар.

Ярковський лежав на підлозі, підтягнувши до живота коліна. Гірка слина стікала з кутика пересохлого рота на підлогу, під щоку. Лампа світила йому в очі. Він звівся, відчуваючи тупий біль у всьому тілі. В шлунку і стравоході пекло, кожний рух шиї відправляв уздовж хребта больові струмені. Але нудота минула. Ярковський ретельно витер обличчя, сів за стіл, подивився на кулю. Вона сяяла рівним жовтуватим світлом, що не розсіювало темряву.

– На гексу тебе покласти, так? – запитав він у кулі вголос. А відтак подумки:

«Скільки ж тобі століть?»

Куля самовдоволено сяяла і мовчала.