Розділ «11»

– Добре подумав?

– У пивному підвалі треба пити пиво.

– От і роби з таких людей команду, – похитав головою чоловік Пелагеї. – Жодної солідарності.

– Куля у вас? – перейшов до справи еспер.

– Ні, дома забув, – гмикнув Осинський і виразно подивився на Ліну-Нелю:

– Ти бачиш, який кєкс? Вимагає, наче то його.

– Можна на кулю подивитись? – Ярковський зробив вигляд, що не чує про «кєкса»; він поклявся собі, що адміральському зятеві жодними жлобськими кпинами не вдастся вивести його з рівноваги.

– Можна, – Осинський витягнув з-під столу шкіряний портфель, порився в ньому й поклав на стіл спочатку дротяну підставку й вже на неї – кришталеву сферу.

Ярковський потягнувся до артефакту, відтак здивовано завмер, запитально подивився на Осинського.

– Це не та куля.

– Як не та?

– Не та, – твердо повторив еспер, зважив кулю в руці, заперечно похитав головою.

– Це ти мені пред’яву робиш? – Навіть у мороці було помітно, як потвердішало обличчя Осинського.

– Миколо Григорович, я не роблю ніяких пред’яв. Я лише констатую факт: ця кришталева куля не та, яку успадкувала Ілона Полоскай.

– Звісно, що не та, – реготнув адміральський зять. – Цю я сьогодні в магазині купив…

– Бачиш? – звернувся він до співачки. – Наш пацан успішно пройшов перевірку. Справжній шаман, не фуфловий. Шкода, мої вовкодави не бачили. Не вірять вони нашому шаманчику.

«Не ведись, – сказав собі Ярковський. – Головне – куля, все інше не важливо».

Вголос він запитав:

– Так у вас немає справжньої кулі?

– У нас вона є, – Осинський знову запустив руку до портфеля і витягнув звідти загорнутий у чорну тканину предмет. – Ось вона. Та сама магічна куля.