Розділ «11»

«Так, – подумки підтвердив Ярковський. – Та сама».

Навіть на відстані, крізь тканину, він відчув холод. Він зачекав, поки офіціантка поставить на стіл пляшку «цвайгельту» та бокали для Осинського і співачки, двома руками взяв згорток, обережно витягнув з нього мерехтливу, зі сріблястими прожилками і зірчастими вкрапленнями, кришталеву сферу. Здавалось, її кристалічні надра жадібно вбирають в себе куце навколишнє світло, немов вона зголодніла по ньому, перебуваючи у згортку. А ще родинна куля Полоскаїв була неймовірно холодною. Пекуче-холодною. Есперові здалось, що він тримає в руках шматок криги.

«Дивно, – подумав він, – ця куля розміром лише трохи більша за магазинну, але майже втричі важча. Інший сорт кришталю? Чи це близький кордон між реальностями впливає на мої відчуття?»

Кришталева сфера тим часом ловила тьмяне світло плафонів, огортала його сріблястим павутинням найтонших внутрішніх прожилок, відтак повертала частину до попелястого гало.

– Как красиво! – захоплено прошепотіла співачка. – Она как маленькая луна!

Ярковський майже випадково вловив емоційну графіку її захоплення і вирішив, що шоу-бізнес ще не зіпсував остаточно естрадну зірку. Вона зовсім щиро, по-дитячому, раділа дивовижній кулі, яка вміла світитись м’яким місячним сяйвом.

– Щось відчуваєш? – поцікавився Осинський.

– Вона дуже давня. Дуже-дуже.

– Років двісті має?

– Більше, – Ярковський насолоджувався прохололим вітерцем, що линув від сфери до його обличчя. – Однозначно більше.

– А вы с ней общаетесь? – співачка не відривала від нього очей.

– В каком-то смысле.

– И что она вам говорит?

– Спрашивает, кто эта очаровательная девушка за нашим столиком.

– Перестаньте, вы меня обманываете, – засміялась співачка.

– Ти, Сан Санич, обережніше з компліментами, – зауважив Осинський. – В неї чоловік – турок. Такий ревнивий дядько, що нема ради. Щось запідозрить, і все. Секір твоя башка.

– Він турок, а я – маг. Туз б’є вальта.

– Ну ти й надувся, фраєр, – тепер й Осинський сміявся. – Туз! На себе подивись, який з тебе туз. Дай Боже, щоби потягнув на бубнову дев’ятку.

– Це з якого боку подивитись.

– Ребята, не надо собачиться, – зірка погладила бліду долоню Осинського. – Каждый из нас в своей масти туз… А вы ведь, – звернулась вона до Ярковського, – не только хрустальные шары умеете расспрашивать, правда?