Розділ «Українська Національна Армія»

Плече в плече…

А ліси нам відповідають, протягають наш спів, несуть із вітром у широкий світ! Кажуть, що ніодне вимовлене слово ніколи не гине, а щож тоді ціла наша пісня!

Ворожий танк в огні стоїть,

Ми далі гордо йдемо,

Ми Протипанцирні Стрільці —

Ми слави здобудемо!!

Плече в плече… рам'я в рам'я…!!

Хай кріпне, дужчає стрілецька сім'я…!!

Так в середу, дня 25 квітня 1945 року, на фронті війни з Росією постала Українська Національна Армія. Не забудьте, Діти!

Довго не спали ми цього вечора. Такий день не можна просто перебути, як інший! Пізно вніч ми ще говорили і говорили, обмінювались враженнями і думками. Ніхто з нас не міг пригадати собі в нашій історії важчого і більш несприятливого моменту для творення національної армії, як квітень 1945 року і ця свідомість робила нас ще більше гордими, як ми вже й так були. Очевидно, ми здавали собі справу, що наша справа на цей час може бути пропаща, але в обличчі смерти, на фронті, чоловік учиться думати не про себе самого, а про все, що навколо нього, про свій нарід і про свій край. Чейже на нас не кінчається Україна. Прийдуть на наше місце нові, наші діти, їхні діти і внуки. Ми їм залишимо щось по собі, ми їм залишимо свіжу думку, свіжий почин, щоб не відстали від нас задалеко.

Не знали ми тоді, що того самого дня, коли ми складали нову присягу Україні, в далекому Сан Франціско, в Америці почались розмови Альянтів про створення Об'єднаних Націй, нової надії змученого світу на вічний мир. Не знали ми, що три дні пізніше Беніто Муссоліні згине замордований італійськими комуністами разом із своєю любкою, Клярою Петаччі. Не знали ми, що наступного дня маршал Петен попався в руки Альянтів при переході французького кордону. У світі йшли події, великі події, а ми, мала жменя в цьому круговороті історії, наперекір усім і вся поклали основи під свою армію.

Фронт менш-більш устабілізувався, большевики викопали окопи і поставили перед ними кільчастий дріт, так, неначе б хотіли тут зимувати. Тільки біля старинного замку у Фельдбаху йшли завзяті бої. Замок, як всі замки, був так збудований, щоб панувати над околицею і тому становив, як у давнині, так і тепер вигідний тактичний пункт. З нашого боку завдання відбити замок, опанований тоді большевиками, отримав сотник Володимир Козак, леґендарна постать, з огляду на його фронтові подвиги. Большевики знали його так добре, що через мегафони відгрожувались йому за його незрівняні нічні випади через фронтову лінію, на їх бік на чолі невеликих груп своїх загартованих бійців. Сотник Козак зорганізував свою атаку так уміло, використав терен так добре, і вжив таких заходів, що кінець-кінців втиснувся до замку і в рукопашному бою з кімнати в кімнату, з поверха на поверх опанував його цілком, вибивши большевицьку залогу до ноги. Не обійшлось це легко, ні. Ми мали теж поважні втрати. І большевики вчинили шалений протинаступ, щоб відбити замок, їм не вміщувалось, видно, в головах, що переможні на всьому фронті, вони мали б дістати в шкуру саме на фронті Української Дивізії, та ще від зненавидженого сотника Козака. Вони й витиснули його із замку, не шкодуючи своїх людей, але на довго не витиснули. Козак вернувся, ще більш бравурно, як першим разом і тепер вже його сто чортів із замку не могли витиснути. Шкода, що точний опис боїв за цей замок не появився досі, наскільки мені відомо, є це гарний епізод із боїв Дивізії. Так сотник Козак втримав цей замок, що став для нас пункти гонору, і кожна наступна невдала большевицька атака підтримувала нас тільки в наших думках. Позатим вздовж фронтової лінії йшла перестрілка, яка нікому не шкодила, але «тримала фронт». З обидвох боків фронтової лінії з'явилась власне в цих останніх днях війни «нова зброя» — гучномовці. При їх допомозі розвинулась досить гаряча боротьба, визута із усякого інтелектуального змісту, але повна типових примітивів — з обидвох боків.

— Українскіє байци — гукали до нас червоні, часом по-російськи, а часом «навіть» по-українськи, — переходіть до нас, товариш Сталін вам усе простить, вас збаламутили, на вас ждуть дома сестри, матері, жінки, діти — переходьте!!

А з нашого боку:

— Перейдемо, перейдемо, заждіть тільки трохи!

— Как долґо…?

— Доки вас всіх шляк не трафить!

— А что ето такое?!

Після одної нічної виправи сотника Козака, який десь дібрався до совєтського батальйонного штабу і зліквідував цілий його особовий склад одною «фавстпатроною» інша співанка прийшла з гучномовців:

— Товаріщі байци, ви переходіть до нас і приведіть із собою етого клятого фашиста сотніка Козака! Вам буде харашо, но йому ми не даруєм!!