Розділ «Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)»

Особиста справа студента Бориса Туника. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2066, арк. 1 — 74.

Туник Б. Представник влади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 554–558.

16. Київська трагедія.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 145–153, 162–164.

Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 52.

17. Що робити з вашим сином?

УМАНЕЦЬ Лев Тарасович (18.2.1901, с. Гречківка Черкаського пов. Київської губ. — після 25.10.1927). Козак Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи, інженер-гідротехнік.

Закінчив два класи залізничної школи (1915), витримав екзамен за чотири класи реальної школи, вчився в Бендерівській (потім Жмеринській) реальній (середньо-технічній) школі до травня 1920 р. Останнього класу не закінчив, бо «поступив до війська У.Н.Р.». Закінчив Спільну юнацьку школу (1920). Після поразки Визвольних змагань інтернований у таборі м. Каліша. Спогад «Катюзі по заслузі» написав 1922 року.

Особиста справа студента Уманця Льва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2081, арк. 1 — 71.

Уманець Л. Катюзі по заслузі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 617–618 зв.

18. Перша смерть.

БАТЮТА Олексій Митрофанович (17.3.1900, с. Кладьківка Борзнянського пов. Чернігівської губ. — 7.6.1927). Повстанець, козак Чорноморського коша Армії УНР (1918, 1919), юнак Юнацької школи (1920), інженер-агроном.

Закінчив повний курс Ніжинської міської гімназії (травень 1918). Брав участь у боях проти більшовиків у складі повстанського загону отамана Матвія Твардовського (березень 1918) та Чорноморського коша Армії УНР (кін. 1918–1919). Отримав двічі поранення і контузію. Після поразки Визвольних змагань перебував у таборах Ланцут, Вадовиці, Каліш (табір № 1). Закінчив агрономічно-лісовий факультет УГА. Спогад «Перша смерть на моїх очах» написав на початку 1920-х років. «Спогад (у всякого своя доля)» занотував 29 листопада 1922 року (про перебування в ЧК і в’язницях Ніжина і Чернігова).

Батюта О. Перша смерть на моїх очах. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 895–897.

Батюта О. Спогад (у всякого своя доля). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 414–415 зв.

Особиста справа студента Батюти Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 687, арк. 1 — 87.

19. Подільські «більшовики».

ОКІС Василь (13.2.1893, с. Холоїв, повіт Радехів, Східна Галичина — після 8.2.1928). Військовий, інженер; старшина 35-го пішого полку австро-угорської армії, старшина Української галицької армії (1918, 1919).

Закінчив Українську академічну гімназію (Львів, 1914). 1916 року покликаний до австрійського війська, де служив до 1918 року, а потім як старшина 4-ї бригади Української галицької армії брав участь у боях за Львів. При відступі Української галицької армії з Галичини захворів на тиф, залишився у госпіталі та 1 липня 1919 р. потрапив у польський полон. Перебував у Бригідках (Львів) та таборі в Пикуличах коло Перемишля, звідки 25 березня 1920 р. втік, перейшов Карпати і опинився на Підкарпатській Україні, де в Ужгороді зголосився до українських військових частин. Був відправлений до української бригади в Німецькім Яблоннім, пізніше перебував у таборі в Ліберці та Йозефові. Згодом у Ліберці скінчив курс для абітурієнтів Німецької торговельної академії. Від 1921 р. — «звичайний слухач» Карлового та Вільного українського університетів у Празі. Працював помічником учителя в польській народній школі у Вендині (Шлеськ Чеський), а 1925-го поступив на економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» написав 7 травня 1925 р.

Окіс В. Спомин. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 59, 60.