Розділ «XVII. ПОДIЇ»

– Слава Богу, дай, Боже, на щастя, чи з сином, чи з дочкою, чи з плугатарем, чи з прялею.

З собою жiнка приносить подарунок: або щось з одягу для дитини, або трохи зерна чи борошна, або хлiбину. Приступає до полiжницi, якщо вона лежить у родi-параванi, кладе подарунок, а породiлля наливає їй чарку-двiйнятко (колись були такi парнi обрядовi посудини) або двi чарочки поряд вина. Гостя п'є обидвi чарки пiдряд, якщо не п'є, або недопиває, то хлюпає пiд стелю. Випивши, говорить:

– Дай, Боже, щоб скорiше здоров'я вернулось, щоб скорiше потiхи дочекатись.

Тодi закусить печивом, спитає як здоров'я i йде додому. Батьки тим часом загадують бабi, щоб пiшла покликала в куми тих, кого вони задумали. Кликати в куми може також чоловiк породiллi. Зазвичай, в куми беруть друзiв чи подруг, з якими гулялося перед замiжжям, або швагра та невiстку, котрi живуть окремо. Рiдних у куми не запрошують, але брат чи сестра стає кумом чи кумою природно, коли в куми запрошується швагро чи невiстка. Проте головними кумами (хрещеними, крижмовими чи Божатими, на яких дитина потiм каже «тату» чи «мамо») є тi, що тримають дитину при записi, а чи в Храмi при обливаннi. Куми можуть бути тi самi до всiх дiтей у родинi або до кожної дитини окрема пара.

Куми – це, так би мовити, запаснi батьки для дитини i на випадок втрати батькiв, вони пiклуються дiтьми замiсть них. Також, якщо в родинi захворiє жiнка а чи чоловiк, то кум а чи кума допомагають по господарству зробити чоловiчу роботу (якщо вiдсутнiй чоловiк) або жiночу (якщо вiдсутня жiнка). В українськiй народнiй творчостi є багато пiсень про те, що кум залицяється до куми чи навпаки, в яких тимчасовi взаємнi послуги кумiв не осуджуються.

Прийшовши до бажаних кумiв, баба говорить:

– Просив Iван i Марiя бути в них за кумiв.

Є також неписаний звичай про те, що коли кого запрошують бути крижмовим, то не годиться вiдмовляти. Якщо досягнуто згоди, то майбутня кума бере шматок тонкого бiлого полотна на крижмо, а кум хлiбину i йдуть до дому породiллi. Батько в цей час iде до Храму i домовляється про те, що прийдуть хрестити, а також замовляє, щоб справили службу «Хвала Божа».

Перед тим, як нести дитину до Храму, її купають i одягають: на голову пеленку, яка зветься наголовничок, на тiло пеленку, яка зветься пiдручничок. Мати витирає лице дитини подолком своєї сорочки. Тодi загортають у чисту чоловiчу сорочку, в правий рукав якої зав'язано окрайчик хлiба, того, який принiс кум, i дрiбок солi. Потiм загортають у ковдру i перев'язують навхрест червоною стрiчкою або поясом.

Перед виходом з хати пiд порогом кладуть сокиру, котрась з жiнок кропить куму з дитиною свяченою водою i перша переступає через порiг, за нею йдуть куми. Приїхавши до Храму, кума бере на руки дитину, а пiд руку крижмо, кум бере хлiбину i грошi. В Храмi кум кладе хлiбину i грошi за обряд на стiл, кума оглядає дитину i, якщо треба, обмиває i передає Головному волхву. Якщо це хлопчик, то кум вистригає йому на головi хрест. Волхв оглядає голу дитину, передає кумовi, i той тримає її вертикально головою вгору, а волхв, проказавши коротку молитву, виливає дитинi на голову склянку води кiмнатної температури так, щоб вода стекла по всьому тiлi. В цей час кума тримає на простягнутих руках крижмо, кум кладе на нього дитя i вона його загортає.

Куми помiчають, якщо дитина, облита водою, випрямилась, то вона стiйка для того, щоб жити, якщо стиснулася, то кажуть: «Дасть Бог – виживе», тобто дитина слабка.

Очевидно, давнiше в цьому обрядi було те, що волхв весi оцiнював, чи життєздатна дитина i дозволяв їй жити, малюючи на її тiм'ї криж. Волхв Барбара заповiдає, що пологовi будинки треба перетворити у храми Бога Рода, де б народжувану дитину в час пологiв приймав лiкар у присутностi ще шiстьох старих лiкарiв, котрi б безпомильно визначали право дитини на життя i не випускали в свiт калiк вiд народження.

Приїхавши вiд Храму до дому породiллi, куми вiддають батькам освячену дитину, i їх запрошують за святковий стiл. Перед тим, як випити першу чарку, господар читає речення No24. Пообiдавши, всi встають, а кум i каже:

– Дякуємо вам за хлiб, за честь i за все добре, дай, Боже, аби дитя вигодували, потiхи дочекались, аби ще й на весiлля покликали.

Тодi всi сiдають, аби добро сiдало, i господар наливає чарку старшому куму, кладучи на тарiлку бiля чарки паляницю. Кум пiднiмає чарку i звертається до породiллi:

– Кумо, кумо, дай, Боже, здоров'я, аби вискочила з того вiвса, як сарна з лiса, аби сина (дочку) вигодувала, потiхи дочекалась.

Кладе на тарiлку грошi для куми. Так пiдносять чарку всiм кумам, вони теж дарують на дитину. Якщо розпорядницею була баба-повитуха, вона теж наливає старшому кумовi чарку i пiдносить на тарiлцi, говорячи:

– Скиньтесь бабцi на капцi.

Всi куми скидають потроху грошей бабi. Тодi закушують i розходяться. Пiсля того як куми пiдуть, надвечiр породiлля посилає когось iз сiм'ї запросити тих жiнок, якi її провiдували, або ж вони самi приходять на той час, на який їх запросила породiлля, коли вони її провiдували. Коли жiнки зiйдуться, вип'ють по першiй чарцi i трошки переговорять про своє, приходять їхнi чоловiки, але в свiтлицю не заходять, а чекають в сiнях, поки котрась iз жiнок не вигукне: «А де ж це наш коваль?» Всi разом починають спiвати:

Спасибi тобi, ковалю,