TextBook Наша сотня вже готова,
Виїжджає до Кийова…
А в Кийові Злота брама,
На тій брамі синьо-жовта фана…
Є у Львові усусуси,
Україна мусить бути.
Ніби усусуси здатні самі побудувати соборну Українську державу. Силами одних братів-галичан Українська держава не зможе постати навіть у Галичині…
Звичайно, цю стрілецьку пісню я вже давно не співаю. Знову міркував над нею, коли відтворював трагічну історію, яку зберіг для наступних поколінь січовий стрілець Семен Мацьковий із Сокальщини. Ось її уривок: "Вже три місяці без зв'язку з рідними тинявся в Карпатах 3-й курінь Українських січових стрільців. Коли сонце вже хилилося на захід, від командора бригади надійшов наказ здобути нову позицію. Ворог час од часу озивався, і тоді над головами галичан співали поодинокі кулі. Раптом із гори, яку ось-ось мали штурмувати, донеслася відома кожному українцеві пісня "Ми жертвою в бою". Спочатку ніхто не міг повірити, що пісня линула з гори, саме звідти, куди була спрямована їхня ненависть. Та врешті зрозуміли, що йдуть до бою проти рідних братів. Жах пройняв кожного. В багатьох на очах з'явилися сльози. "Кожний звук молитво-пісні" бентежив серия, "бо слова її не тільки нагадували батьків, але й прадідів". Та ось загукали гармати, і слова пісні потонули в гуркоті. Праворуч 3-го куреня вже кипів завзятий бій… Сигналу атаки дожидалися з нетерпінням, адже кожен хотів, щоб це моторошне очікування швидше закінчилося. Нараз курінний сурмач прорізав тишу і задума відлетіла. Мелодія сурми була чудова: "Ой вернися, Сагайдачний". Напевно, її почули і ті, що окопалися на горі. Напевно, і їхні серця збентежилися…
Ще не змовк сурмач, як пролунала команда "Вперед!". Здавалося, стрільці не чули граду пострілів, що сипалися з гори. Закривши очі, через кущі терну, стрілецтво несамовито дерлося вперед. Падали вбиті. Але стрільці продовжували оскаженіло дряпатися на верхівку. Врешті, дійшло до рукопашного бою. Зойки та крики розпачу полетіли над осінніми горами… У траншеях і поза ними лежали трупи, ворушились поранені, з-під лоба дивились полонені.
Під коренем ліщини лежав російський вояк, проколотий двома багнетами. Щоб встановити особу, санітари обшукали його кишені. Знайшли світлини дружини та мало! донечки. 1 лист з Одеси на адресу Гриця Возняка. Перебігши його очима, санітар розгублено сказав:
— Та це ж зовсім українське ім'я!
Всі затихли, бо, здається, соромилися вже дальше шукати правди.
Санітар вголос почав читати листа дружини вбитого: "Вже Наталочка велика, щодня молиться Богу, щоби Ти, дорогенький, здоров вертався". Всі пригнічено мовчали… Після тихих слів панахиди заспівали пісню "Журавлі". Слова "Вцдиш, брате мій, товаришу мій" вимовляли стрільці з особливим почуттям" ("Багряні жнива Українсько! революції").
Як би було добре, щоб на горі Маківці брати-галичани поруч з меморіалом січовим стрільцям побудували хоча б скромний пам'ятник Грицеві Возняку та іншим українцям-наддніпрянцям, убитим братньою рукою.
Хотів би також, щоб брати-галичани вшанували пам'ять славного сина України Гната Западнюка, автора знаменитої пісні "То не грім загримів" та маловідомого вірша "До брата-галичанина на позиції". Нехай би хоч одна з вулиць славної Галичини носила його ім'я… А завершу роздуми строфою прекрасної пісні подільського козака Западнюка:
То не грім загримів,
То не бір зашумів,
Не столітні дуби затріщали,
То в завзятій борні,
Віковічній, страшній,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гуцули у Визвольній боротьбі» автора Горбовий М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Додатки“ на сторінці 77. Приємного читання.