Розділ «М. Горбовий. Пласт у Косові на Гуцульщині»

Оце трапилося, як сліпій курці зерно… Розуміється, що вибрались ми на кілька днів (2–3 дні), так бодай говорили батькам. А це тому, що на довше не пустили б.

Але йдім по порядку.

Дня 17 липня загостило до нас кілька пластунок і пластунів по дорозі в Чорногору, точніше, на пластову зустріч на Говерлі.

До того часу батьки наших пластунок і пластунів нічого й чути не хотіли про прогулянку. Але коли являться другі пластуни, це для них наче наказ. Вони переконані, що так, а не інакше мусить бути. От як тим гіерелетним птицям: приходить пора в мандрівку, так і нам.

Закипіли в нас приготування, і вже 18 липня з полудня рушили ми за нашими попередніми. Ночуємо в Жаб'ю-Слупейці. В неділю 19 липня обідаємо в Ільці, а о год. 3-й по полудні варимо кулешу на зарінку в с. Бистрець. І тут не дігнали ми наших, що передучора вийшли з Косова. А бракувало не більше 2-х годин. Коли б так у нас карта, то могли б ми обчислити дорогу й ще цього дня їх дігнати. Але наша карта скінчилася. Дороги ніхто з нас не знав, то ж годі нам п'ятьом пускатися під ніч та ще й без нічних перепусток. Рішаємо ночувати.

У понеділок 20 липня з різними перепонами (дощі, мряки) заходимо на вечір під Говерлю. Але звідсіля один робітник радить нам повертати на Туркул, бо там, каже, в одній землянці є багато таких, як ми. Радо повертаємо, хоч потомлені.

Дійсно, застаємо там наших "утікачів" і ще деяких давніших знайомих, як Генка Щульчицький] й ін. Тут знайомимося ще з Ярком Іван., з яким ми пізніше дуже щиро заприязнилися. Довідуємося, що зустріч була, але несподіваний дощ перервав. Буде ще 22 цього місяця. Підкріплюємось і за короткий час укладаємося до сну, наче оселедці в бочці…

Дня 21 липня ми втрьох вирушаємо на одноденну прогулянку на саму властиву Чорногору, т. зв. Піп Іван. Геть смерком повертаємося. Інші зуживають час на відпочинок і оглядання краєвиду.

Дня 22 липня ідемо майже всі (кількох вернулося на доли) на Говерлю. Але з Закарпаття не було нікого із Пласту. Йдемо ще до полудня. Розставляємо ще шатра, бо надходить мряка й дощ. Згодом повертаємо (перше напилися води з найвищого джерела Прута). Десь о 3-й годині обідаємо на [горі] Туркул й зараз-таки вибираємося у напрямі Попа Івана, щоби там переночувати по дорозі на [озеро] Шибене. Мені ще відучора не дає спокою думка майнути в табір до закарпатських братів.

Радимо над цим.

Четвер, 23 липня. Ночування на передостанньому верху перед Попом Іваном (назви немає). Тут не одному вигодою служать воєнні землянки. І ми з таких користаємо. З ночі були трохи помокли. Але сталось добре. На мандрівку до табору я ще не рішився. Справді, я уже давно рішений, але що скажуть батьки наших? Ми ж тільки на 2–3 дні вийшли. Але осмілює нас це, що коли попереднім разом верталися ми із прогулянки, то батьки казали: та було ще сидіти… Вкінці рішаємо!

У справу втаємничуємо ще трьох, які йдуть з нами, та одного, що вертається додому. Ним передаємо наші листи до батьків, щоб не журилися вдома. В полуднє прощаємося з тими, що йдуть на Шибене, і з Богом у долини…

По дорозі стрічаємо сліди Світової війни. На мене, як на військового чоловіка, впливає це трохи хвилююче… Нічого… Згодом зустрічаємо людей, а то й двох чеських жандармів. Побалакавши гарно, йдемо далі. І дивно якось робиться на душі людині. Адже ж ще недавно, бо 20 липня, коли вступили ми на Закарпатську Землю на Туркулі, із захопленням витали ми її Пластовим гимном Закарпаття. Тоді й у думку не прийшло це, що тепер сталося. Ідемо дальше бадьоро. На душі так якось гарно і свобідно — дарма що це ми під чужою владою. На ніч заходимо до одного господаря в Лугах біля жандармської станиці. Гарно спиться, свобідно. Не відчувається на собі слідження агентів чи провокаторів, як у нас, на кожному кроці. А написи й мова скрізь українська. Аж душа радіє.

П'ятниця, 24 липня. Зрана ідемо через Б[огдан]до Р[ахо]ва. По дорозі зустрічаємо знайомих, п'ємо "буркуту". У Рахові скручуємо праворуч на горби й ліси. Ночуємо над рікою Косів у свіжому сіні. Чудово й приємно. Всіх нас 8.

Субота, 25 липня. Відпочивши гаразд, вимившися чудово в ріці, пізнім ранком ідемо дальше в дорогу. Прямуємо верхами на Кобилецьку Поляну у пластовий табір. По дорозі смакуємо афини, малини. А вже в пообідню пору вітаємося з нашими братами й сестрами в таборі. Голосимося в команді табору. Радо нас приймають, визначують місце на шатра, гостять харчами; знайомимося. Непомітно надходить вечір, і зараз засідаємо до Ватри Великої Ради. Наче сон.

Неділя у таборі, 26 липня. Цей день вільний від занять. Перед полуднем купаємося у недалекій ріці. Зараз сходяться селяни, цікаві побачити життя у таборі. Переважають батьки пластунів (-ок). Дуже цікавляться діяльністю своїх дітей. У нас цього немає. Рідко коли вдається мені стягнути до пластової домівки батьків, щоб поглянули на працю своїх дітей. А тут сильно цікавляться усім.

По полудні виступ — хор, забави, танці, музика і ін. Учителі беруть у всьому участь, як і комендант табору професор Леонід Бачинський, заступник професор Богдан Заклинський, професор Недоля (Осип Костів. — Ред.). А митцем у викликуванні гумору в таборі є п. Михайло Біличенко (Кобза). Це щирий приятель Пласту. Коби й у нас таких.

При веселій програмі день скоро минає і приємно. Гості починають розходитися, дякуючи за розривку. Після підвечірку було ще декілька забав, опісля вечірній звіт, наказ і Ватра Великої Ради. Цього дня ми провадили нею.

Середа, 29 липня. Цих два останні дні пройшли в таборі звичайно. Цього дня наш гурток переводить Святочні сходини в честь Дорогого Гостя у таборі — дир. [Івана] Устияновича, колишнього діяча й організатора нашого (Косівського. — Ред.) повіту. Сходини тривають від 10.30 до 12.30 години дня. Участь бере весь табір. Програму виконує виключно наш гурток. До неї входять деклямації, співи, доповіді, вправи, ілюстровані пісні, промови, побажання і т. д. Ціле торжество зробило на присутніх глибоке враження. Не одні мали сльози в очах зі зворушення. А декотрі й заплакали. А вечором при ватрі відбувається епілог цього свята. Такі дні мало трапляються.

Четвер, 30 липня, проходить на приготуваннях до повороту. Хоч як не хочеться, одначе обставини примушують. Переводимо ще із братами й сестричками з Бичкова сходини, вчимо деяких вправ. При цьому переконуємося, що матеріял на пластунів і пластунок є тут знаменитий, та й обставини багато кращі, чим у нас. Але вишколених провідників тут ще менше, як у нас. Вечором при Ватрі Великої Ради, точніше, при вечірньому звіті довідалися усі про наш відхід. Що то за сум настав, яке хлипання — годі описати. Вже й ватра не перейшла як слід; дарма що всі — з бр. Кобзою включно — силувалися бути в гуморі. От як за пару днів зжилися разом!