Розділ «М. Горбовий. Мій записник від 1917 року»

15 квітня [за те], що посували годинник на одну годину наперед, то нас кількох засудили на 8 днів стрілецької тюрми. А то тому, що багато прискаржили нас підпанки, однак сиділи лише два з половиною дня, бо товариство не дало більше сидіти.

14 квітня підхорунжий Коник Лев і Гриневич завзялися на наш вартовий відділ і силою остригли цілком. Не помогли навіть просьби наші, що тілько [того] нашого за 4 роки війни, що хоч довший волос носити. Але що з маркирантами робити? Чи вони що розуміють по-товариськи? Може, колись нагадаєсь.

18 квітня малим карні вправи, на котрих згаданий Коник хотів нам збиткувати і дати т. зв. ніколи. Та зачав нами крутити занадто. Ми не хотіли робити вправи. Він тоді дав нам кайдани, давно вже заборонені, а потім відставити до тюрми.

Четар [Дмитро] Кренжалівський, котрий недавно прийшов із 19-го [львівського] полку, що не розумів ані стрілецькості, ані старих стрільців шанувати, назвав нас перед сотнею новобранців бакарами, худобою і т. ин. Така-то нам заплата від чужого дрантя за 4 роки служби при У.С.С. Перед вечором хорунжий Ясеницький і підхорунжий Мандзій випустили нас за умови, що будемо все добре робити. Зі своєї сторони ми домагались, щоб такі, як підхорунжий Коник, до нас не мішались. І на тим сталось.

Для одної партії вартового відділу дали карні вправи, бо не хотіли дати обстригатись. А стригли через то, що на вправах до вартового відділу прийшов підхорунжий Коник і без жадної причини казав за кару бігцем бігти. Розумієсь, що ми того не зробили, бо мали свого команданта.

21 квітня відбувся концерт на честь Тараса Шевченка на площі вправ 43-ї сотні. Присутні були українські полки, отаман [Гриць] Коссак, 2-й курінь й инші. Свято і промови зробили своє враження на населення. Багато причинилось до просвічений. Всі дуже собі хвалили. В Пісочній також було свято і посвячення могили.

20 квітня у приказі — привітання для стрілецтва від стрілецько-козацької дивізії, котра стоїть кошем в Усть-Лузі коло Володимира-Волинського.

23 квітня дістаю відпустку до весняних робіт до 19 травня с. р. В дорозі зі Львова їхав знову на сходах, бо не було місця. У Львові взяв шапку австрійський фельдфебель від мене через те, що [я] їхав на сходах. Якби не був потяг у русі, то був бим його провчив, але не було як зіскочити. Таке-то в Австрії чесне військо.

Дома дуже гарно. Тепло і сади розвиті. На Великдень два дні ішов дощ, а третьої днини випогодилося. 7 травня відбулося весілля у сусіди Джуранюка. Через свята не ходив ніде. Бо як ходити, як нема з ким? Щоби хоч який товариш, а то кожному лиш пусто в голові. Музики, дівчата і т. и. А щоби подумав, пощо він жиє на світі, що до нього належить, то того він не знає і не хоче знати. У наших декотрих людей (до яких і мій Роман належить) лише той має вартість, котрий всюди ходить, по шинках збитки робить і т. ин. То у них є чоловік, бо він голосний всюди і його всі знають. А котрий сидить дома і читає книжку до того всього немає охоти, а й хоче відпочити, то такий у них має дитинячий розум. Що робити? Мало хто може піднестись до вищої думки. Йому лйше в голові теперішнє життя, щоб добре нажився. А не дивиться, що подібний до того звіра, що не може здержатись від деяких дурниць. Довго ще треба буде чекати, щоб нарід піднісся до вищої ідеї, щоб був не таким рабом природи. Котрий моєї думки не зрозуміє, то ще готов назвати мене диваком якимсь…

Але то я знова відбіг задалеко і забув, що то лише записник, а не щось таке…

Як виджу, тут, у Косові, наш нарід залінивий. Щоби брався до якого життя, а то лише сидить і чекає на готове. Тим часом "наші сусіди", хоч їх є менше, то-більше роблять. То якесь представлення, тоосотіли сполонізувати все. До того ще зачинають від малих дітей. І хотять, щоби Українці жили з ними у згоді, як вони вже такій малій дитині зачинають вщіплювати ненависть до всього, що українське.

Не учать що належить, щоб якийсь розум мали, але відразу — ненависть. І то директори народньої школи — такий Гуравский і така Пукановова. Дивлються пани, щоб їм добре було, а між нарід кинути ворожнечу і незгоду. А за що?

Як не раз згадаю, як то приємно було, як прийшов я до свого вуйка і там зі мною гарно обходились і говорили. А тепер, відколи Пукановова зачала туманити дітей і старих, то, котре старше, бокує від мене, бо то "rusin". Хоч ще в очі совітить (?). Але чоловік не сліпий, видить, що ся робить.

Хоч я в ласку не стою і мені з того нічого не прийде. Але все-таки неприємно. Бо одно із другим не знає нічого, лиш то, що наговорили другі, й воно ще дуетьси. 1 то за те, що старався завше робити якнайлучше і найвірнійшеЛ тепер хотів би, щоб тої зависти не було і жилим у згоді. То все сугестія робить. Але прийде час, коли нагадаємся самі.

29 квітня арештували союзники-німці Українську Центральну Раду і міністрів, а на місце віибрали собі гетьмана москаля Скоропадського (ці твердження не відповідають дійсності. — Ред.). Також стрілецьку залоіу Києва примусили роззброїти за то, що не хотіла піддатись гетьманови. Але, на мою думку, він панувати довго не буде.

8 травня прийшов на відпустку вуйко Ігнат, котрий був у полоні в Києві від 28 червня 1916 року. Як він прийшові зі мною побачився, то дуже холодно привітався, цілком не так, як я того сподівався по тім, як до мене писав і як перед війною поводився. У першій же бесіді заявив, що доки оден Поляк живе, доти Галичину не дадуть нікому! Побачимо.

Від 9 травня зачинає падати дощ і постуденіло троха.

Від 14 травня 1918 р. зачинається [гарна] погода.

23 травня 1918 р. від’їжджаю через Вижницю — Львів до Вишколу У.С.С.

Дорогою іхалось незле. Зі мною їхали Роман і вуйко Ігнат до Львова. У Вишколі приділено мене до 43-ї сотні новобранців. Товаришів із вартового відділу не застав усіх, лише двох, бо прочих відіслано до будівничої сотні сотника [Івана] Цяпки. Волів би і я піти до будівничої сотні, бо там більше старих стрільців, а тут мордуйся з новобранцями й на вправах… Але якось то піде, маю надію. Є чутка, що 1 червня підем на Україну.