Розділ «М. Горбовий. Мій записник від 1917 року»

Перед вечором — теплий дот, як в літі. Дістаємо 1 хліб на, чотирьох людей на 5 днів. До 24 січня тепло так, що можна босому ходити. 24 січня — дощ і мряки. 1 хліб на 8 днів. Лучше нічо, як так. 30 січня дальше тепло вдень, але ранками морозл і мряки, так як восени, більшають. Мав бути вже в Рудниках, але оставили мене назад на Казимирівці, бо не схотів… від людей брати вози і коні і давати поміщикови до його робіт. Най би був свої коні не попродав.

Волію більше терпіти сам, ніж таку службу робити.

3 книжки "Yoga" довідуюсь про хід думок. Як пішов на війну 1914 року, то мав сильну думку, що додому не прийду аж по трьох роках.

Так і сталось — попри те що тоді говорили, що кінець війни у третім місяці. І в 1915 і 1916 роках, хоч і старався піти додому, то не пішов, аж минуло три роки. Друге: що мав певність, шо з війни цілий вийду, то малимо кілька боїв, [з яких] вийшов цілий. Третє: що не буду жадною старшиною, ані не буду мати жодного відзначення. Що не раз офіцери хотіли мені іменувати, та до того не прийшло. Так само і з відзначенням. І як маєм думку, що по трьох зимах у полі четверту буду в Коші, так і сталось. У Коші був вибраний кілька разів до полевих сотень, а що ані раз не думав, що піду до Вишколу, так і сталось. [Коли] із Казимирівки відходили стрільці до Рудник, був впевнений, що лишусь, і лишився. Сих доводів аж надто вистачає як мені, так і другому, щоб переконатись про правдиві правила "Yogi", а також що як чоловік сильно постановить, то і станесь, лиш треба мати сильну волю.

4 лютого дістаю поїздку [додому] на десять днів. З Пісочної їду вночі о год. 12.30. У Стрию чекаю до 11.55 перед полуднем. Надворі мрачно без морозів. Рано поїхав через Ходорів до Заболотова на 10 год. ночі. До Косова потроху підвозився. В Косові сонце гріло. 10 лютого від'їжджаю з Романом через Коломию на Львів. У Коломиї перебуваю цілий день на вулиці Українській у п. Максимюківної. Увечері о 8 годині їдемо до Львова.

В Коломиї був би час гарно перейшов, але був дуже зденервований. У дорозі зачинає іти дощ, так як тамтого разу ішов сніг — як я відходив з відпустки. У Львові перебув від середи до рана, т. є. 13 лютого. Дуже гарно час перейшов. Особливо у п. п. Скопків, де був на кватирі. Ціла родина тиха, приємна, і не наскучило б ся ніколи між ними. Здивувала мене п. Маня, одно, що, відколи ми бачились у Косові, так виросла, а й розум неабиякий. Хоч і в Косові вже тоді можна було з неї лиш самого доброго сподіватись. Дай Боже, щоб усі дівчата були такі, то ще, може, було лучче на світі.

На мою думку, жінці більше залежить щодо моральності, як мужчині. Поможи Боже, щоб і Маня така була та нарозумілась. Бо як усім жичу добра, так і їй радий був би помогти — чи наукою, чи доброю радою. Одначе сумніваюсь, чи що поможе, бо проти мене більше є. А тим більше що саме вони не видять тих її хиб і забагато позволяють. Багато шкодить таки єї мама, бо вона тішиться, що має велику доньку, і більше позволяє, як треба, а менше стереже. А також мій брат Роман думає, що як уже старший, то своїм поступованням не гірше нікого… Як я що кажу або виступаю проти того, то й ще сміються з мене і думають, що мені розходиться о чимось.

Чи не лучче було б то все залишити? Не знаю ще. І чи ви, люде, що рахуєтесь за мудрих і дорослих, чи знаєте, якою має бути жінка, а тим більше дівчина?.. Якби знали, то так не поступали б. А хто хоче знати, най прочитає декілька книжок з теозофії, як "Yogi", "Ezoteryczna wiedra Indyi" і ин., і не пожалує. А мені ще кажуть, що я боюсь дівчини. Але то все не до того і не тут цему місце.

12 лютого в [Львівськім] міськім театрі поляки заманіфестували проти прилучення Холмщини до України на Мирових переговорах 9 лютого і опустили вечірнє представлення.

13 лютого приходжу до Коша. Стрільці з Рудник повернулись до Коша ще 8 лютого, бо поміщикови було з ними затісно. Я зістав призначений до вартового відділу в Черниці. Приходить вістка, що 9 лютого о 2-й годині зістав підписаний мир України з осередніми державами. На Україні — великі бої з большевиками. По донесенням часописів і українських делегатів, у тих боях найлучше відзначилися стрільці, особливо при обороні Києва (перебільшення. — Ред.)ч де було 80 вбитих і коло 200 ранених.

У Галичині поляки хотять робити якісь розрухи. Наш Легіон пішов на Україну, а дві сотні з кулеметами — до Львова на здержання розрух. Трафлялось, що польські леґіоністи загрожували в українських школах, щоб не учити, а тримати жалобу з ними.

19 лютого курінь новобранців з Києвців (мова про село Київці. — Ред.) і Черниці переходить до Вишколу. Одна сотня до Надітич, а три сотні до Рудник з отаманом Коссаком. Того ж дня я відійшов з вартовим відділом до Рудник і добре зробив, бо пізнійше мусів би відійти до Вериня.

Є чутка, що всі стрільці підуть на Україну. В Рудниках зістаєм приділених з вартового відділу до 43-ї сотні.

23 лютого завірюха зі снігом. Мала суперечка з хорунжим [Євгеном] Ясеницьким, однак я на тім добре вийшов, бо тримався служби. 23 лютого — сильна сніжниця і наради в Коші про відхід стрільців на Україну.

1 березня відходить музика 1-го полку У.С.С. на Україну, а відділи виздоровців і переходовий — до Рудник. 4 березня надворі дуже гарно, тепло і сухо, як в літі.

8 березня у приказі — похвала для У.С.С. від Української Центральної Ради.

13 березня зачинає падати сніг, але без морозу. 16 березня дістаю відпустку з Вишколу 2-го куреня на 14 днів т. є. 10 плюс три [дні дороги]. Надворі тепло. О 8 год. [виїхав] з Пісочної до Львова, звідти об 11.55 вночі через Ходорів до Коломиї. Із браку місця їхав до Бурштина на сходах, а так заліз до ґаночка. З Коломиї по більшій части іду пішки, і то тяжко, бо сонце гріє і багато побору. Вдома все благополучно. "Наші сусіди" (тобто поляки. — Ред.) троха загонорні, але то байка, перейде.

20 березня упав сніг з вечора на 30 мм і [вдарили] морози.

25 березня у Львові відбулись українські збори з цілої Галичини. Обговорено справу організації галицько-українського населення, щоб було напоготові, якби що до чого. Легіон доходить до Одеси. Понеже на моє прохання о продовженні відпустки не приходить відповідь, то 10 квітня сідаю у Вижниці на потяг і від'їжджаю рано о 7 годині. Погода [гарна] цілий час.

Дорогою їхалось дуже зле. Зі Стрия 11 квітня виїхав зрана до Пісочної, малий дощ падає. За спізнення відпустки дістав при сотеннім звіті 5 днів таборового арешту, і тим часом відкинено прохання. Перша моя кара по життю. Але й не було за що, бо спізнився тому, що чекав на відповідь на прохання.