Розділ «8. Соціально-економічне і політичне становище України в другій половині XVII ст.»

За таких умов Дорошенко з труднощами міг управляти навіть Правобережною Україною. У 1672 р. з 12-ти-сячним загоном він мусив допомагати турецькій армії вигнати поляків із Поділля, щоб перетворити його на турецьку провінцію. Це остаточно підірвало довіру до гетьмана. Вороги Дорошенка намагалися знайти йому противагу спочатку в особі П. Суховія, проголошеного запорожцями гетьманом, а коли П. Дорошенко розбив його, віддали перевагу І. Ханенкові, якого відразу визнав польський король.

Для подальшої боротьби сил не вистачало, і Дорошенко уклав союз із турецьким султаном. А через деякий час турецькі війська, захопивши Поділля та обложивши Львів, змусили Польщу підписати Бучацький мир (1672). За цією угодою Брацлавщина і Південна Київщина перейшли під контроль козацтва. Поява турків на українських землях остаточно відвернула народ від Дорошенка. 1676 р. він зрікся булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Замість Дорошенка турки призначили гетьманом Ю. Хмельницького (1677-1681). Однак він так і не зміг позбутися турецької опіки, втратив підтримку прибічників, а потім загинув від турецьких рук у Кам'янці (1681). Відтоді

Правобережна Україна втратила політичну й економічну самостійність.

І. Самойлович виступив проти прагнення Запорожжя до політичної самостійності, приєднав частину Правобережної України і став гетьманом обох сторін Дніпра.

Самойлович Іван Самійлович (?-1690) - гетьман України (1672-1687). Освіту здобув у Київському колегіумі. 1669 р. був обраний генеральним суддею лівобережного козацького війська, з 1672 р. - гетьманом Лівобережної України. Під час його гетьманства утвердився адміністративно-територіальний поділ Лівобережної України, сформувалися судово-адміністративні установи, які функціонували ціле століття. За правління Самойловича зміцніли позиції православної церкви. На його кошти збудували в Глухові Успенську церкву, а в Густинському монастирі (поблизу м. Прилуки) - головну Троїцьку церкву. 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході й був звинувачений у його невдачі. Внаслідок старшинської змови був усунутий від влади в липні 1687 р. і засланий до Сибіру. Помер у Тобольську в 1690 р.

Отже, наприкінці XVII ст. українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України (або Гетьманщини) регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України.

У другій половині XVII ст. український народ продовжував боротися проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Особливу роль тут відіграла Запорозька (Чортомлицька) Січ. Велике значення мали суходільні та морські походи на татар і турецькі фортеці. У 60-ті роки ХУІІ ст. такі виступи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрямки цих походів пролягали на Перекоп, Кафу, Судак, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тягин та інші фортеці.

Сірко разом із Запорозькою Січчю не присягнув цареві в 1654 р. Він постійно організовував походи козаків проти турків і татар. Навесні 1660 року Сірко напав на Очаків. У 1663 р. разом із командиром російського гарнізону на Запорожжі Г. Косаговим здійснив два походи на перекопські укріплення і не дав татарам змоги об'єднатися з поляками. Успішним був похід Сірка та кошового Рога проти татар 1667 р. Після тимчасової неволі в Росії вони ходили на турецьку фортецю Іслам-Кермена біля Дніпра й на Очаків.

У 1677-1678 рр. під час російсько-турецької війни (1677-1681) за правобережні землі України українські козаки, очолювані І. Самойловичем, разом із московським військом обороняли Чигирин. Перший похід турків на гетьманську столицю відбувся у серпні-вересні 1677 року. Політичним виправданням нападу Туреччини на українські землі було намагання повернути Юрію Хмельницькому булаву. Після відмови від гетьманства у 1663 р. Юрій постригся в ченці й узяв ім'я Гедеон. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря написав на нього донос, після якого Ю. Хмельницького заарештувала польська влада. Згодом він жив в Уманському монастирі. У 1673 р. козаки П. Дорошенка захопили Юрія в полон і відвезли до Константинополя, де він став архімандритом одного з грецьких монастирів. Константинопольський патріарх "розстриг" Юрія-Гедеона з ченців. Турецький султан Магомет IV присвоїв йому звання гетьмана і "князя малоросійської України".

На початку серпня 1677 року 120-тисячна турецько-татарська армія під командуванням Ібрагім-паші підступила до Чигирина. Протягом трьох тижнів гарнізон фортеці (24 тис. російських стрільців і 5 тис. українських козаків) тримав облогу, доки на допомогу не прибуло 57-тисячне російсько-українське військо під командуванням боярина Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича. Після бою 28 серпня під Чигирином турецька армія зазнала поразки й відступила.

У червні 1678 року турки вдруге оточили Чигирин. Козаки та гарнізон російських солдатів під командуванням воєводи І. Ржевського героїчно захищали місто. Незважаючи на штурм фортеці протягом місяця, вороги так і не досягли успіху. На початку липня російські війська під командуванням Г. Ромодановського і козацькі полки гетьмана І. Самойловича прибули на допомогу. Проте турецька армія не допускала їх до міста і посилила штурм фортеці. Нападники зазнали величезних втрат. За свідченням очевидців, турки ніколи не зустрічали такого опору. Коли ж турецькі війська таки увірвалися у фортецю, її оборонці підірвали пороховий погріб і загинули разом з ворогами. Врешті-решт гарнізону фортеці довелося її залишити. Об'єднані російсько-українські сили відійшли до Вужина. Слідом рушила турецька армія. Сім діб тривали бої, зазнавши чергових великих втрат, турки мусили відступити. Хоча Чигирин і був зруйнований, Туреччина була змушена припинити завойовницькі походи на Україну. Подальше просування ворожих військ було зупинене спільними діями російських військ, козацьких полків і запорожців на чолі з І. Сірком.

Проте Туреччина не відмовилася від наміру загарбати Україну. Для цього вона знову вирішила використати Ю. Хмельницького, який з її волі був так званим "правителем" України і знаходився у Немирові (Брацлавщина). За одними джерелами, його стратили турки улітку 1681 року, а за іншими - відкликали до Стамбула після підписання Бахчисарайського договору і стратили у 1685 р.

Влітку 1679 року турецький уряд почав готувати похід на Лівобережну Україну і Київ. Для оборони Києва і боротьби з ворогом Росія зібрала 100-тисячне військо, куди увійшли і козацькі полки. Тоді ж російське військо і запорожці визволили від турецької неволі кілька міст на Правобережжі.

Врахувавши досвід Чигиринських походів і довідавшись про підготовку російських та українських військ, турецький уряд відмовився від наміру захопити Україну і розпочав мирні переговори з Москвою. 13 січня 1681 року між Росією, з одного боку, та Туреччиною і Кримським ханством - з іншого, було укладено Бахчисарайський договір на 20 років. Згідно з ним турки і татари визнавали Лівобережну Україну, Київ і Запорожжя, тобто погоджувалися з умовами Андрусівського договору 1667 р. між Росією та Польщею. Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися під номінальною владою Туреччини. Обидві сторони зобов'язалися не заселяти землі між Бугом і Дніпром. Татари одержали право кочувати в південних степах, з обох боків Дніпра, а запорозькі козаки - право риболовства у Дніпрі та його притоках і вільного плавання цією річкою до Чорного моря.

Згідно з умовами "Трактату про вічний мир" між Росією та Польщею (1686) царський уряд розірвав мирні відносини з Туреччиною і приєднався до антитурецької "Священної ліги" (Австрія, Венеція, Польща). Це зумовило початок боротьби російсько-українських військ за визволення Північного Причорномор'я та Приазов'я, кримські походи 1687, 1689 рр. та азово-дніпровські походи 1695-1696 рр.

Перший кримський похід (травень 1687), у якому взяло участь 50 тис. українських козаків, закінчився невдачею через підпал степу татарами.

Навесні 1689 року російська армія (112 тис.) під командуванням В. Голіцина вирушила в новий похід на південь. До неї приєднався 40-тисячний загін українських козаків на чолі з гетьманом І. Мазепою. І хоча вони виграли дві битви, наступ припинився через відсутність підтримки з боку союзників та відірваність від баз постачання тощо.

У 90-ті роки козаки мали намір захопили турецьку фортецю Азов. Відволікаючий удар завдавався в пониззі Дніпра. Було переможено 4 ворожі фортеці, що відкривало водний шлях до Чорного моря. Проте невдачі під Азовом спричинили припинення бойових дій у пониззі Дніпра. 19 липня 1696 року козаки здобули Азов. Водночас активізувалися суходільні та морські виступи запорозьких козаків на Крим. Унаслідок азово-дніпровських походів південні межі України та Росії стали безпечними.

За Константинопольським мирним договором (3 липня 1700), Азов переходив до Росії, припинялася виплата данини Кримському ханству. Водночас уряд Петра І погодився зруйнувати дніпровські фортеці, відбудовані українськими козаками в попередні роки. Територія Запорозької Січі від Очакова і в районі Азова залишалася незаселеною. Російська держава втратила право вільного судноплавства на Чорному морі.